1. Орфоепічний словник української мови

прикметник

прикме́тник

[приекметниек]

-ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прикметник — прикме́тник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. прикметник — Українській мові, звичайно, властиві сполучення "присвійний прикметник + іменник" (батькова дочка, бабина хустка, бджолиний рій). Однак коли прикметник хоч і формально правильно створено... Літературне слововживання
  3. прикметник — -а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись із ним у роді, числі й відмінку. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. прикметник — ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку. Словник української мови у 20 томах
  5. прикметник — Частина мови, яка називає ознаку предмета і виражає це значення у словозмінних категоріях роду, числа та відмінка; має ступені порівняння: сильний, сильніший, найсильніший. Універсальний словник-енциклопедія
  6. прикметник — Прикме́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. прикметник — ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., грам. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку. Словник української мови в 11 томах