прикметник
Українській мові, звичайно, властиві сполучення "присвійний прикметник + іменник" (батькова дочка, бабина хустка, бджолиний рій). Однак коли прикметник хоч і формально правильно створено, але він майже не вживається в загальній мові або вживається тільки в спеціальній літературі, то в такому разі слід надавати перевагу сполученням "іменник + іменник у знахідному відмінку": не глядачевий зал, а зал для глядачів; не карасева юшка, а юшка з карасів; не підлогова щітка, а щітка до підлоги; не конюшинове поле, а поле конюшини (або конюшинище); не лікарняний під’їзд, а під’їзд лікарні тощо. До не дуже вдалих словосполучень можна також віднести: бричкові колеса, грубний дим, залова порожнеча, зошитковий аркуш, лазневе повітря, лозиновий кошик, павутинні тенета, панчішна п’ята, сиренні зойки, сінниковий лаз, скверова стежка, слухачевий зал, спідничана пілка, сурмова музика.
Значення в інших словниках
- прикметник — прикме́тник іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- прикметник — [приекметниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- прикметник — -а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись із ним у роді, числі й відмінку. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прикметник — ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., лінгв. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку. Словник української мови у 20 томах
- прикметник — Частина мови, яка називає ознаку предмета і виражає це значення у словозмінних категоріях роду, числа та відмінка; має ступені порівняння: сильний, сильніший, найсильніший. Універсальний словник-енциклопедія
- прикметник — Прикме́тник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- прикметник — ПРИКМЕ́ТНИК, а, ч., грам. Частина мови, що виражає ознаку предмета і сполучається з іменником, узгоджуючись з ним в роді, числі й відмінку. Словник української мови в 11 томах