клієнт

кліє́нт

іменник чоловічого роду, істота

Джерело: Орфографічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клієнт — 1. Постійний покупець або замовник. 2. Особа, яка користується послугами адвоката, нотаріуса і т.д. У соціальній роботі під клієнтом розуміють як окрему людину, так і групу (сім’ю), які потребують допомоги, підтримки, соціального захисту. Словник із соціальної роботи
  2. клієнт — (сталий) відвідувач, замовець, покупець, (лікаря) пацієнт; ЗБ. клієнтура, г. клієнтеля. Словник синонімів Караванського
  3. клієнт — [кл'ійент] -нта, м. (на) -нтов'і/-н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. клієнт — -а, ч. 1》 У Стародавньому Римі – неповноправний громадянин, який юридично залежав від свого опікуна-патрона. 2》 Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусові тощо. 3》 Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. клієнт — Відборець, купець, покупець, замовник, відвідувач, відвідач Словник чужослів Павло Штепа
  6. клієнт — КЛІЄ́НТ, а, ч. 1. іст. У Стародавньому Римі – неповноправний громадянин, що юридично залежав від свого опікуна-патрона. [Раб:] Ти знаєш чудо?... Словник української мови у 20 томах
  7. клієнт — А, ч. Непевна людина. А що цей клієнт може запропонувати? Словник сучасного українського сленгу
  8. клієнт — (-а) ч. 1. крим., міл. Людина, яка перебуває в розшуку. БСРЖ, 260; СЖЗ, 53. 2. крим., міл. Спільник злодія. БСРЖ, 432; СЖЗ, 53; ЯБМ, 1, 432 // Спільник кишенькового злодія. Словник жарґонної лексики української мови
  9. клієнт — (англ. сlient) людина, з якою ведеться справа, людина, котра платить за послуги. Економічний словник
  10. клієнт — кліє́нт [від лат. cliens (clientis) – підопічний] 1. У Стародавньому Римі неповноправний клас людей, залежних від покровителя, патрона (1). 2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, захисникові. 3. Постійний відвідувач, покупець, замовник, вкладник тощо. Словник іншомовних слів Мельничука
  11. клієнт — Кліє́нт, -та; кліє́нти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. клієнт — КЛІЄ́НТ, а, ч. 1. У стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридично залежав від свого опікуна-патрона. [Раб:] Ти знаєш чудо? Сей Руфін прокляв свого клієнта за гріхи — в ту ж ніч, до світа ще умер клієнт (Л. Укр., II, 1951, 533). Словник української мови в 11 томах
  13. клієнт — рос. клиент підопічний) — 1. У Стародавньому Римі неповноправні люди, залежні від покровителя, патрона. 2. Юридична чи фізична особа, яка користується послугами інших — постійний покупець або замовник, вкладник банку, учасник біржі. Eкономічна енциклопедія