клієнт

КЛІЄ́НТ, а, ч.

1. У стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридично залежав від свого опікуна-патрона.

[Раб:] Ти знаєш чудо? Сей Руфін прокляв свого клієнта за гріхи — в ту ж ніч, до світа ще умер клієнт (Л. Укр., II, 1951, 533).

2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусові тощо.

Тут його [адвоката] клієнти перешкоджають Начкові в його праці (Фр., VI, 1951, 245);

Адвокат Залуцький.. був незадоволений поведінкою свого клієнта (Козл., Ю. Крук, 1957, 435).

3. Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін.

Між офіціантом і клієнтом встановився щирий і дружній контакт (Дмит., Розлука, 1957, 39);

Вони [водовози] обслуговували дальні райони міста, беручи по чотири сотики за відро від постійних клієнтів і п’ять, а то й шість — від принагідних покупців (Вільде, Сестри.., 1958, 517);

Голярі.. вертілися навколо клієнтів, .. різні одеколони пропонували після голення (Томч., Готель.., 1960, 120);

// Особа, організація або установа, що їх обслуговує яка-небудь кредитна, торговельна чи промислова організація.

Колгоспи повинні стати плановими клієнтами держбанку на щомісячне одержання грошей (Рад. Укр., 18.I 1959, 6).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клієнт — кліє́нт іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. клієнт — 1. Постійний покупець або замовник. 2. Особа, яка користується послугами адвоката, нотаріуса і т.д. У соціальній роботі під клієнтом розуміють як окрему людину, так і групу (сім’ю), які потребують допомоги, підтримки, соціального захисту. Словник із соціальної роботи
  3. клієнт — (сталий) відвідувач, замовець, покупець, (лікаря) пацієнт; ЗБ. клієнтура, г. клієнтеля. Словник синонімів Караванського
  4. клієнт — [кл'ійент] -нта, м. (на) -нтов'і/-н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
  5. клієнт — -а, ч. 1》 У Стародавньому Римі – неповноправний громадянин, який юридично залежав від свого опікуна-патрона. 2》 Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусові тощо. 3》 Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. клієнт — Відборець, купець, покупець, замовник, відвідувач, відвідач Словник чужослів Павло Штепа
  7. клієнт — КЛІЄ́НТ, а, ч. 1. іст. У Стародавньому Римі – неповноправний громадянин, що юридично залежав від свого опікуна-патрона. [Раб:] Ти знаєш чудо?... Словник української мови у 20 томах
  8. клієнт — А, ч. Непевна людина. А що цей клієнт може запропонувати? Словник сучасного українського сленгу
  9. клієнт — (-а) ч. 1. крим., міл. Людина, яка перебуває в розшуку. БСРЖ, 260; СЖЗ, 53. 2. крим., міл. Спільник злодія. БСРЖ, 432; СЖЗ, 53; ЯБМ, 1, 432 // Спільник кишенькового злодія. Словник жарґонної лексики української мови
  10. клієнт — (англ. сlient) людина, з якою ведеться справа, людина, котра платить за послуги. Економічний словник
  11. клієнт — кліє́нт [від лат. cliens (clientis) – підопічний] 1. У Стародавньому Римі неповноправний клас людей, залежних від покровителя, патрона (1). 2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, захисникові. 3. Постійний відвідувач, покупець, замовник, вкладник тощо. Словник іншомовних слів Мельничука
  12. клієнт — Кліє́нт, -та; кліє́нти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. клієнт — рос. клиент підопічний) — 1. У Стародавньому Римі неповноправні люди, залежні від покровителя, патрона. 2. Юридична чи фізична особа, яка користується послугами інших — постійний покупець або замовник, вкладник банку, учасник біржі. Eкономічна енциклопедія