безсловесний

пара́граф безслове́сний, зневажл. Службова особа, яка виконує свої обов’язки формально, на шкоду справі; бюрократ. Часом хотілося заволати по-армійському: “Встать!” Крикнути у заклопотану і вгодовану пику: “Пацюк ти канцелярський, параграф безсловесний, чорнильна душа!” (В. Большак).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

безсловесний — безслове́сний прикметник Орфографічний словник української мови
безсловесний — -а, -е. 1》 Який не має здатності говорити. || Який робиться, відбувається без слів. 2》 Який завжди мовчить; мовчазний; який не заперечує, не протестує проти чого-небудь; покірний. Безсловесна істота (про тварину). Великий тлумачний словник сучасної мови
безсловесний — БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, а, е. 1. Який не має здатності говорити. [Онисько Чугай:] Полягли наші гурти геть усі до останнього симентала. Бачить же, проклятий [німець], що то безсловесна скотина, і бомбить (Ю. Мокрієв); Вдома неначе підміняли старого фахівця Любчика. Словник української мови у 20 томах
безсловесний — див. безголосий; мовчазний; покірний; слабодухий Словник синонімів Вусика
безсловесний — БЕЗМО́ВНИЙ (який виявляється без слів, не супроводжується мовленням), МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗГОЛО́СИЙ рідше, БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше; БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, БЕЗСЛІ́ВНИЙ рідше (який не супроводжується мовленням). Прекрасно, що Сашко був тут!... Словник синонімів української мови
безсловесний — Безслове́сний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
безсловесний — БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, а, е. 1. Який не має здатності говорити. Вдома неначе підміняли старого фахівця Любчика. Він перетворювався на безсловесну рибу… (Хижняк, Невгамовна, 1961, 158); [Онисько Чугай:] Полягли наші гурти геть усі до останнього симентала. Словник української мови в 11 томах