видно

(і) сліпо́му ви́дно. Цілком зрозуміло, очевидно. Сліпому видно, як валиться їхній (фашистський) картковий будиночок, а вони вдають з себе переможців (Ю. Бедзик).

нема́ (нема́є, не було́, не ви́дно) (і) кінця́-кра́ю (ні кінця́ ні кра́ю, кінця́, кра́ю) чому. 1. Щось простягнулося дуже далеко або високо. Весна застелила степ зеленим несходимим килимом. Нема йому кінця-краю (Я. Качура); Він давно вже вскочив у його (ліс) і повинний би був перейти, а от йому кінця-краю немає (Панас Мирний); Золотисті лани пшениць такі, що їм кінця-краю не видно (В. Гжицький); Чорна буря йде, валує, і все небо від неї чорне, і здається, кінця немає у височінь цій куряві (О. Гончар). 2. Щось дуже довго триває, існує, не закінчується. Це якась ідіотська проблема, і їй нема ні кінця ні краю (М. Хвильовий); — Ніколи мені,— зітхнула Кульжан.— Стрижу, стрижу і кінця-краю не видно… Руки геть у мозолях (З. Тулуб); — Іване Семеновичу, припиняйте позачергові дебати, бо їм не буде ні кінця ні краю (М. Чабанівський); Злидні невсипущі: були вони і вчора, є й сьогодні, і завтра будуть, і нема їм краю (Леся Українка). і кра́ю нема́є. Все йде, все минає — і краю немає (Т. Шевченко). 3. Чого-небудь є дуже багато або щось виявляється великою мірою. У вдови два норови, а у вдівця нема й кінця (Укр.. присл..); Був у нас чоловік Петро і такий веселий та на вигадки здатний, що й краю нема (Україна сміється); — Немає краю моєму гніву! Немає сили знести муки серця! (І. Нечуй-Левицький); Варвара Сухорада клопочеться в хаті, у хліві, у городі, бо все просить її рук.. Шиє, пере, мете, копає, пече, смажить,— і краю не видно роботі (Є. Гуцало).

нема́ (нема́є, не було́, не ви́дно, не ста́ло і т. ін.) і слі́ду. 1. від кого—чого, рідше з кого—чого і без додатка. Хтось (щось) перестав (перестало) існувати, зник (зникло), пропав (пропало). І сліду вже нема з тої столярні на бориславськім тракті в Дрогобичі, де мені довелось пробути перші три роки .. міського життя (І. Франко); На другий день рано діти кинулись до пиріжків…— пиріжків і сліду немає… (М. Коцюбинський); Під горою стояла ще друга хата, але вона була засипана глиною тоді, як обвалився бік гори. Тепер не видно і сліду того провалля (І. Нечуй-Левицький); Оглянувся — Галайди немає…— Де Галайда? — Максим кличе. І сліду не стало… (Т. Шевченко). 2. кого, чого. Хтось (щось) абсолютно відсутній (відсутнє). В тих віршах нема й сліду поезії (І. Франко); Вже в душі зростає до нього (батька) недобре почуття, а вдячності нема й сліду (Моє життя в мист.); Пес виполохував лише із трави птахів і зайців, але людей ніде не було й сліду (О. Маковей).

сві́ту (сві́та) (бі́лого (Бо́жого)) не ви́дно. 1. Стає або стало темно (від сильної зливи, хуртовини, туману, пилу і т. ін.). — Снігів тих понамітає, що тільки комини з-під них стирчать, морози такі лютують, що птиця на льоту замерзає, хуртовини бували — світу не видно (М. Олійник); Якось він недобре прикрив лантух, кури повилазили і давай літати по хаті, битись у вікна, кудкудакати. Збили таку пилюку, що світа не видно (Григорій Тютюнник); Як от інколи схопиться заверюха (завірюха) — громом гримить, вітром бурхає, світу Божого не видно (П. Куліш). сві́та не ви́дко. Хуга замітає снігом дорогу, Мов пекло у полі — світа не видко! (М. Коцюбинський). 2. за ким—чим. Кого-, чого-небудь дуже багато. У нашому селі за Савлуками світу не видно: що хата, то й Савлук (Марко Вовчок).