видно

ВИ́ДНО.

1. пред. Можна бачити, доступно зорові.

Не чутно нічого, не видно нікого, тільки Дніпро шумить та дерева шелестять (Марко Вовчок);

Раїсі видно було, як у другій хаті Тася присіла перед грубкою (М. Коцюбинський);

Розбійники римські простягали руки й сюди, чітко видно на одному з зображень, як вони колють місцевих людей своїми короткими мечами (О. Гончар);

Ясного дня звiдтiль видно майже всю Буковину i Волощину – аж до Румунських Карпат (Р. Андріяшик).

2. пред. Світло, ясно.

– Мамо, гляньте, як видно надворі! Я бачу ввесь двір і садок (І. Нечуй-Левицький);

В хаті електрика. Дуже видно в хаті (М. Рудь);

Сонце уже лягло, занурилося в холодні хвилі моря, а навкруги було так само видно, як і при ньому (Василь Шевчук);

// перен. Ясно, зрозуміло, можна розібратись у чомусь.

Переглядаючи рукопис, Ви можете прийняти або одкинути їх [поправки], як на Вашу думку буде краще, бо Вам видніше (М. Коцюбинський).

3. вставн. сл. Уживається в знач. напевно, очевидно.

Щось, видно, хороше твердив Шестірний! (Панас Мирний);

Ці слова дівчина промовила сухо й різко. Видно, дуже неприємно було їй переказувати це доручення (В. Собко);

Студент, видно, думаючий (Р. Іваничук).

◇ (1) [І] сліпо́му ви́дно – цілком зрозуміло, очевидно.

Сліпому видно, як валиться їхній [фашистський] картковий будиночок, а вони вдають з себе переможців (Ю. Бедзик);

Адже сліпому видно було, що на фронтах, на Південному особливо, настали інші часи: німці вже не знали, котру з дірок найперше затикати, котрий прорив латати позачергово (із журн.);

Нема́ (нема́є, не було́, не ви́дно) [і] кінця́-кра́ю (ні кінця́ ні кра́ю, кінця́, кра́ю) див. нема́;

Нема́ (нема́є, не було́, не ви́дно, не ста́ло і т. ін.) і слі́ду див. нема́;

(2) Сві́ту (сві́та) [бі́лого (Бо́жого)] не ви́дно (рідко не ви́дко):

а) стає або стало темно (від сильної зливи, хуртовини, туману, пилу і т. ін.).

Як от інколи схопиться заверюха [завірюха] – громом гримить, вітром бурхає, світу Божого не видно (П. Куліш);

Хуга замітає снігом дорогу, Мов пекло у полі – світа не видко! (М. Коцюбинський);

Якось він недобре прикрив лантух, кури повилазили і давай літати по хаті, битись у вікна, кудкудакати. Збили таку пилюку, що світа не видно (Григорій Тютюнник);

– Снігів тих понамітає, що тільки комини з-під них стирчать, морози такі лютують, що птиця на льоту замерзає, хуртовини бували – світу не видно (М. Олійник);

б) (за ким – чим) кого-, чого-небудь дуже багато.

У нашому селі за Савлуками світу не видно: що хата, то й Савлук (Марко Вовчок);

(3) [Там] ви́дно бу́де – обставини покажуть, як далі діяти, що робити.

– Спочатку давай пообідаємо, а там видно буде (І. Сенченко);

– Куди ж ви, молодий чоловіче? Ночуйте в нас, а завтра видно буде... (П. Колесник);

“Може, переду на чоботи дам, а може!.. Одним словом, там видно буде”, – розмірковував Йонька, збираючись у дорогу (Григорій Тютюнник).