видно

ВИ́ДНО присудк. сл. (про наявність світла де-небудь), СВІ́ТЛО, Я́СНО, ВИ́ДКО розм. В кімнатці ще було видно (І. Нечуй-Левицький); Хотіла було (Маруся) піти додому, поки ще світло, поки ще нема ночі (Г. Хоткевич); А надворі так місячно, ясно, хоч голки збирай (М. Коцюбинський); Буря розкрила покрівлю — в дірки місяць ллє голубе сяйво й од того в клуні видко (А. Головко).

ПОМІ́ТНО присудк. сл. (можна побачити, помітити, розрізнити органами чуття тощо), ВИ́ДНО, ОЧЕВИ́ДНО, ЗНА́ТИ розм., СЛІ́ДНО діал. Семенець помовчав, проте було помітно по очах, що йому теж не весело (С. Васильченко); — А чого це ти так сидиш, як у кіно, як на екрані, що з усіх боків видно і тебе, й твою хату? (Є. Гуцало); Для мене очевидно, що Ви не бережетесь, не слухаєте, певно, добрих порад (М. Коцюбинський); І на хатньому вбранні знати осінь (Ганна Барвінок); З Крилоса через наш ліс.. була княжа дорога, яловими дошками встелена, але тепер навіть не слідно, що було (збірник "Легенди та перекази").

МА́БУ́ТЬ вст. сл. (уживається для вираження невпевненості в тому, про що говориться в реченні), ЛИБО́НЬ, ПЕ́ВНО (ПЕ́ВНЕ), НАПЕ́ВНО (НАПЕ́ВНЕ), ДОПЕ́ВНЕ, ОЧЕВИ́ДНО, ВИ́ДНО, ВИ́ДКО, ОЧЕВИ́ДЯЧКИ розм., ОЧЕВИ́ДЬКИ розм., ПРО́БІ розм., ПАК розм., ПА́КИ розм., ВІ́ДАЙ розм., АЧЕ́Й розм., МА́БУ́ТИ заст., МА́БІ́ТЬ діал., МАЙ діал., БЕ́ЗМАЛЬ діал.; НАДІ́СЬ (НАДІ́ЙСЬ) розм. (з відтінком вірогідності); МО́ЖЕ, МОЖЛИ́ВО, МО' діал., ПРАВДОПОДІ́БНО діал. (уживається для вираження припущення). Над самою річкою стояло здорове шатро, мабуть, якогось багатого цигана (І. Нечуй-Левицький); Либонь, уже десяте літо, Як людям дав я "Кобзаря" (Т. Шевченко); Ви, певно, гніваєтесь на мене, що так давно вже писали (М. Коцюбинський); — За участь в такій експедиції вас, напевно, чекає нагорода (З. Тулуб); — Зле, пане, робите: у бабів є гроші! Ще, допевне, з тих, що собі наскладали крадьки (Лесь Мартович); Попався під ноги якийсь плай. Був, очевидно, якийсь давній, закинений, бо часто зовсім зникав з-під ніг (Г. Хоткевич); Щось, видно, хороше твердив Шестірний (Панас Мирний); Отямилась (Зінька) тільки на городі в дядька Гордія — видко, впала через тин, як бігла (А. Головко); Розмова Полі почала доходити ще глухіше — очевидячки, жінка перейшла до трюму (Ю. Яновський); І коваль, Зінчин батько, пробі, запишеться (А. Головко); — Бог з тобою!.. Сто вовків!.. Та б село почуло! — Та воно, пак, і не сто, А п'ятдесят було (С. Руданський); Ледве чутно скрипнули двері, — відай, хтось вийшов з хати (І. Франко); Була то ніч, з усіх ночей Найнеспокійніша, ачей (О. Підсуха); Вдарив і грім похоронний... Нічого, мабути ждать: Треба людині сторонній Шану останню віддать (П. Грабовський); Говорив (Іван) тоді за призви, що його, май, в москалі візмуть... (Леся Українка); Сусідки хитали головами над дитиною та пророкували, що, безмаль, з неї нічого не буде (Леся Українка); — Йди сам додому цею стежкою, а я піду іншою, бо вже наші стежки, надісь, розійшлись навіки (І. Нечуй-Левицький); Може, ставши льотчиком відомим, Пронесеш ти славу на крилі, А можливо, будеш агрономом Не в надхмар'ї, просто на землі (П. Дорошко); (Левко:) А чого ж це, молодиця, плачете? Мо', горе яке, мо', біда яка настала? (С. Васильченко); Ключ від мого покою забирав з собою, бо, правдоподібно, забавлюсь довше (О. Кобилянська).