викорчовувати

вирива́ти (викорчо́вувати) / ви́рвати (ви́корчувати) з ко́ренем (корі́нням) кого, що. Остаточно знищувати або ліквідовувати кого-, що-небудь. І твій батько, а мій вірний друг, сказав йому: “Зайду, Сафроне, до тебе. Небезпремінно зайду, коли твоє кодло буду із коренем виривати” (М. Стельмах); Нахвалявся прийти із сокирою та й викорчувати вас із корінням... (А. Дімаров); // тільки док. Покінчити з ким-, чим-небудь, позбутися когось, чогось. — Нема йому більше місця в Ольжинім серці! — пристукнула Ірина кулачком по Кочубеєвому столу. — З корінням, каже, вирву з душі того проклятущого... (О. Гончар).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. викорчовувати — викорчо́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. викорчовувати — -ую, -уєш, недок., викорчувати, -ую, -уєш, док., перех. 1》 Витягати з землі з корінням пні, дерева, кущі. 2》 перен. Дощенту винищувати, усувати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. викорчовувати — ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОРЧУВАТИ, ую, уєш, док., що. 1. Витягати із землі з корінням пні, дерева, кущі. Кілька днів він викорчовував старі пні, спилював сухі дерева (Ю. Словник української мови у 20 томах
  4. викорчовувати — див. нищити Словник синонімів Вусика
  5. викорчовувати — ВИКОРІ́НЮВАТИ (дощенту знищувати що-небудь), ВИКОРІНЯ́ТИ, ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ВИТРА́ВЛЮВАТИ, ВИТРАВЛЯ́ТИ. — Док.: ви́коренити, ви́корчувати, ви́травити. Завдання сатиричного твору викорінювати пережитки тоталітаризму; (Марина:) Гвалтом зла не викорениш (М. Словник синонімів української мови
  6. викорчовувати — ВИКОРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́КОРЧУВАТИ, ую, уєш, док., перех. 1. Витягати з землі з корінням пні, дерева, кущі. Кілька днів він викорчовував старі пні, спилював сухі дерева (Збан., Мор. Словник української мови в 11 томах
  7. викорчовувати — Викорчовувати, -вую, -єш сов. в. викорчувати, -чую, -єш, гл. Выкорчевывать, выкорчевать, вытеребить деревья. Щоб ти за одну ніч отой луг викорчував. Рудч. Ск. І. 145. Словник української мови Грінченка