вмирати

вмира́ти (помира́ти) / вме́рти (поме́рти) зо́ смі́ху. Дуже сміятися. Чітко буде видно на ній (кіноплівці), як виходять на дистанцію люди в мішках, біжать, плутаються, падають, а судді-вчительки та шефи з морського порту вмирають зо сміху. І таки є чого: видовище як у цирку (О. Гончар); Оповідала (Олена) таку подробицю з його життя, що всі помирали зо сміху (Г. Хоткевич).

хоч ляга́й та (й) помира́й (вмира́й). Уживається для вираження відчаю у дуже скрутному, безвихідному становищі; надто тяжко. — Голі й босі, хоч лягай та помирай (Григорій Тютюнник). хоч ляга́й та вмира́й і “про́бі” не кричи́. — Поля в іншого скибка, а в іншого й нічого, випасу нема, ліс дорогий!.. Тоді хоч лягай та вмирай і “пробі” не кричи (М. Коцюбинський). хоч ляж та й вмира́й. — Хоч ляж та й вмирай! — каже ця молодиця, як вони узялися полоти.— .. Ні, ні! — каже Галя,— ви не горюйте! (Марко Вовчок); // Немає сил терпіти, витримувати щось; дуже боляче. Коли міняється погода, то крутить усе тіло Нечипорове, ниють рани. Як застануть бригадира оці болі на полях — хоч лягай та помирай (М. Зарудний); — Ріже мене і пече попід боками.. Так мене мучить, голубчику, що хоч лягай та помирай (Григорій Тютюнник).