відбирати

(аж) вбира́ти / бра́ти (в се́бе) о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна, добра чи скажена (Ю. Яновський); Лежали персні, увінчані коштовними камінцями, які аж вбирали в себе очі (В. Кучер); Всі вони (хусточки) красиві. Аж вбирають очі. Кожна запинає Доленьку жіночу (Г. Чубач); Ясна прозелень озимих хлібів око вбира (К. Гордієнко); Кругом кладовища — то зеленіє жито, аж очі бере в себе, то шумить золотим колосом пшениця (І. Нечуй-Левицький). о́чі відбира́ти. Привіз Петро “одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю... все з нікелю, очі одбирає (З газети).

відбива́ти (відбира́ти, перебива́ти) / відби́ти (відібра́ти, переби́ти) хліб чий, у кого, від кого, рідко кому. Позбавляти кого-небудь заробітку, беручись за ту саму роботу. (Галя:) Я, каже, вивчу, як слід, якого хлопця, а він мені буде хліб одбивати... (Панас Мирний); І не криється баба (знахарка): тільки зачепи — вона тобі повну торбу розкаже, аби підхвалили. Ото слухають, слухають дівчата, та: “Бабо-бабо! От ми од вас хліба одіб’ємо — нащо все порозказували?” (Дніпрова Чайка); — На кого ж ви вчились? — Теж на вчителя! Мало не перебив ваш хліб,— білозубо засміявся Марко (М. Стельмах); // Перехоплювати чию-небудь роботу, чиїсь обов’язки, завдання і т. ін. Козаков, ревниво заздрячи танкістам, був однак щиро задоволений з того, що вони так прудко пішли вперед.— Хоч і відбивають наш “хліб”, але ж зате в Прагу встигнуть,— втішав він своїх “вовків” (О. Гончар).

відбира́ти / відібра́ти па́мороки (тя́му). 1. у кого, кому. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити або сприймати щось. Знов почало в мене одбирати памороки (І. Нечуй-Левицький). 2. у кого. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. — Усе .. привиджуються його чорні очі, неначе він одібрав у мене памороки (І. Нечуй-Левицький).

відбира́ти / відібра́ти ро́зум кому. 1. Позбавляти кого-небудь здатності нормально мислити або сприймати щось. Вона (Рахіра) відбирала йому весь розум і всю свідомість його єства (О. Кобилянська); Кого хоче Бог покарати, тому розум відбирає (П. Козланюк). 2. безос. Хто-небудь втрачає здатність нормально мислити, розуміти і сприймати. Розум мені відібрало, а коли став потроху оговтуватись, .. згадалось мені, що такі самісінькі очі, як у Петра Зосимовича Варави, бачив я і в тієї славної телички, за яку рідна жінка Мартоха позичила мене Дармограїсі (Є. Гуцало).

відбира́ти / відібра́ти се́рце (й ду́шу) у кого і без додатка. Позбавляти кого-небудь спокою, душевної рівноваги. — Не бачу перед собою його смуглявий вид, привиджуються його чорні очі, неначе він .. одібрав серце й душу (І. Нечуй-Левицький).

відбира́ти (відніма́ти) / відібра́ти (відня́ти) мо́ву кому, у кого. 1. безос. Хто-небудь втрачає здатність говорити від несподіванки, здивування, хвилювання, переляку, гніву і т. ін. Біленьке, злегка пойняте загаром, воно (дівча) так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (О. Гончар); Оля ж, видно, всього сподівалась, тільки не того дружнього усміху. Може, через те й мову їй відібрало? (Є. Гуцало); Треба було озватися до неї, привітатись, а в мене відібрало мову, стояв як пень (Ю. Збанацький); — Ні, ні, я точно знаю! — Сидорчук так наполошився, що йому мало не відняло мову (Ю. Бедзик). річ відтя́ти. — Іди собі! — гукнув голова, бачачи, що в неї й річ відтяло. Мотря повернулася, вийшла (Панас Мирний). 2. Позбавляти кого-небудь здатності говорити. У старої нахабство гостя відібрало мову, вона тільки показувала йому на інший стілець (Ю. Яновський).

о́чі відбира́ти. Вабити, приваблювати своєю яскравістю, приємним виглядом і т. ін. — Підкликає мене вчора пальцем Петро-лавошник..: привіз, каже, одно ліжко з бази, сітка панцерна, бильця з нікелю .. все з нікелю, очі одбирає (З газети).