відбирати
ВІДБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІБРА́ТИ, відберу́, бере́ш; мин. ч. відібра́в, бра́ла, ло; док., перех.
1. Віднімати, забирати щось насильно.
Почали курей по хатах однімати, яйця одбирати (Кв.-Осн., II, 1956, 266);
— Голову мені рубайте, не виноград… не відбирайте від мене хліба… (Коцюб., І, 1955, 218);
Одібрали [розбійники] гроші в брата та й пустили (Вовчок, І, 1955, 359);
Я відібрав у хлопців три гранати (Ю. Янов., І, 1958, 128);
// Позбавляти права володіти чим-небудь, мати що-небудь.
— Якби-то багатство… А то от останню землю одбирають (Мирний, II, 1954, 146);
Добре запам’ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (Тулуб, Людолови, І, 1957, 30);
// Брати в когось те, що належить віддачі.
[Перун:] Пора нам іти податки відбирати, там уже десь люди з книжечками чекають (Фр., IX, 1952, 400);
У ліжку вже вирішила Дарка, що зустріне завтра вранці листоношу перед ворітьми. Відібрати листівку в нього і заховати так, щоб про неї ніхто ніколи не дізнався (Вільде, Повнол. діти, 1960, 56);
// Брати що-небудь назад, забирати своє.
А Антосьо і вухом не вів: підцапивши гроші, порозпозичав, а після лиш відбирав та гайнував (Свидн., Люборацькі, 1955, 127);
— Пан, з людей надрав, — уверне Чіпка… — У пана своє одбери (Мирний, II, 1954, 288).
2. перен. Позбавляти когось яких-небудь якостей, властивостей, почуттів і т. ін.
Його мутні, непритомні очі, раз у раз звернені на мене, відбирають мені спокій, сон (Коцюб., І, 1955, 224);
Відбирала [Рахіра] йому весь розум і всю свідомість його єства (Коб., II, 1956, 82);
Одібрав нечистий од мене пам’ять (Н.-Лев., III, 1956, 273);
[Андромаха:] Ти одібрала Гектору одвагу, зламала дух зловісними речами, убила віру й певність (Л. Укр., II, 1951, 264).
◊ Відбира́ти (відібра́ти) життя́ кому — позбавляти когось або себе життя, доводити до смерті.
Вона бачила нещасливу матір, котра.. хотіла відібрати собі й дітям життя (Кобр., Вибр., 1954, 101);
Відбира́ти (відібра́ти) мо́ву кому, перев. безос. — втрачати здатність або бажання говорити.
Воно [дівча] так невимушено розглядало Данька, що йому притьмом відбирало мову (Гончар, Таврія.., 1957, 122);
Ісен-Джан надвечір умер. Йому відібрало мову ще при Лодиженкові (Ле, Міжгір’я, 1953, 504);
Відбира́ти (відібра́ти) но́ги (ру́ки) кому, перев. безос. — втрачати здатність рухати ногами, руками.
Втома одбирає руки й ноги; лежав би так і не ворухнувся! (Мирний, IV, 1955, 323);
Йому відібрало руки й ноги.
3. Змушувати, заставляти витрачати час, енергію і т. ін.
[Ізоген (устає):] То я не буду відбирати часу. Зостанься з миром, брате (Л. Укр., III, 1952, 299);
Трос завдав чимало мороки хлопцям, відібравши силу часу й зусиль (Трубл., І, 1955, 98).
4. Брати, вибирати, виділяючи із загальної маси за певною ознакою.
Кропивницький умів відбирати типові явища в житті і вносив їх у свої п’єси (Збірник про Кроп., 1955, 127);
— Ану, стара!.. — Яку тобі і дочкам треба одежу,.. те собі відбери (Кв.-Осн., II, 1956, 128);
Серафима Миколаївна, помітивши мій голос і слух, відібрала мене до свого хору (Тич., III, 1957, 133).
5. розм., заст. Одержувати, отримувати щось від кого-небудь.
Уже з місяць як одбираю і од роду і од добрих людей звістки! (Мирний, V, 1955, 344);
Лист Ваш одібрав я дуже недавно (Коцюб., III, 1956, 114);
[Неріса:] Та й ти, як спадок одібрав по батьку, то не питав, хто й як його надбав (Л. Укр., III, 1952, 441).
Значення в інших словниках
- відбирати — відбира́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- відбирати — Віднімати, забирати, д. відмагати, юр. конфіскувати; (сон) позбавляти чого; (з купи) надбирати; (до хору) добирати; (гроші) Б. З. ОДЕРЖУВАТИ. Словник синонімів Караванського
- відбирати — [в'ідбиератие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
- відбирати — -аю, -аєш, недок., відібрати, відберу, -береш; мин. ч. відібрав, -брала, -брало; док., перех. 1》 Віднімати, забирати щось насильно. || Позбавляти права володіти чим-небудь, мати що-небудь. || Брати в когось те, що належить віддачі. Великий тлумачний словник сучасної мови
- відбирати — ВІДБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІБРА́ТИ, відберу́, бере́ш; мин. ч. відібра́в, бра́ла, ло; док. 1. кого, що. Віднімати, забирати кого-, що-небудь насильно. Почали курей по хатах однімати, яйця одбирати (Г. Словник української мови у 20 томах
- відбирати — (аж) вбира́ти / бра́ти (в се́бе) о́чі (о́ко). Вабити своєю красою, яскравістю барв, кольорів і т. ін. Вся долівка кімнати була вистелена барвистими килимами, що вбирали очі своїм червоно-синім мереживом (Олесь Досвітній); Її краса очі вбирала... Фразеологічний словник української мови
- відбирати — ВИБИРА́ТИ (виділяти за якими-небудь ознаками, відокремлювати від інших істот, предметів), ВІДБИРА́ТИ, ОБИРА́ТИ. — Док.: ви́брати, відібра́ти, обра́ти. Механічно Марта присувала до чоловіка печеню і вибирала кращий шматок (М. Словник синонімів української мови
- відбирати — Відбира́ти, -бира́ю, -бира́єш; відібра́ти, відберу́, -бере́ш, -беру́ть; -бери́, -бері́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)