гріти

грі́ти (рідше нагріва́ти) / нагрі́ти (погрі́ти) ру́ки. 1. на (в) чому, при чому, біля (побіля) чого і без додатка. Нечесно, незаконно збагачуватися; наживатися. Віддавна вже гріли руки при бориславській нафті та при бориславському воску (І. Франко); Гріли руки пишні дуки Побіля народу (М. Чернявський); Гріла руки на чужій праці, набивала кишені золотом розбещена княгиня (З газети); — Дехто легкого життя забажав, є людці, які руки нагрівають на труднощах (Н. Рибак); Катерина чула, за яку “ідею” карався до війни староста,— він добре нагрів руки в сільській кооперації (Д. Бедзик); Не лишнє (зайве) б у баби замки потрусить Та руки в калитці погріти (Л. Боровиковський). 2. перев. на чому. Мати вигоду. — Ні! — передумав старший патрульний.— Підете ви обоє! Бачу, тут одна сторона на цьому хоче нагріти руки (П. Автомонов).

грі́ти зу́би на со́нці, жарт. Проводити час у несерйозних розмовах (перев. надворі). Гріють зуби на сонці (сказано про жіноту, що весною, в свято, посідали під тином і скрекочуть собі) (Укр.. присл..); Любить-бо моя Мартоха гріти зуби на сонці, якби могла, то свою балачку сороці на хвості пов’язала б, щоб сорока розносила (Є. Гуцало).

грі́ти ко́ло се́рця що. Потай виношувати (якісь плани, наміри і т. ін.); замишляти. Грів (чоловік) коло серця свої хижацькі заміри (Панас Мирний); Він носив і грів коло серця свою найзаповітнішу мрію, сказати про яку не наважувався нікому (З журналу).

грі́ти / нагрі́ти чу́ба ( рідше чупри́ну, ло́ба). 1. над чим, за чим і без додатка. Витрачати багато сил і енергії, старанно виконуючи якусь роботу; тяжко, виснажливо працювати. — Тут (на цій дорозі) мені щоразу доводилося гріти чуба. Вставай, бувало, з веломашини і пхайся на гору одинадцятим номером (О. Гончар); Півдня (Мар’ян) довбав гору, вивертав каміння й пускав у долину, а дрібні камінці вигортав лопатою.. І грів чуба над омшаником, що, можливо, буде зовсім не потрібний (С. Чорнобривець); Доки вони гріють чуби за роботою, Кулик, всівшись на порозі, голосно ділиться з селянами своїми думками (О. Гончар); Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть? (П. Гулак-Артемовський); — Ох, і понамітало ж! Це нам завтра доведеться чуба нагріти (А. Головко); Скриня була важка, неповоротка, і чоловіки добре нагріли чуби, поки установили її на місце (Ю. Яновський); Порався він, порався, поки добре чуприну нагрів (Марко Вовчок); Тож Олег та Степанко, а особливо сам від’їжджаючий, нагріли лоби, поки втиснули все те до тісного купе (Ю. Збанацький). попогрі́ти чу́ба (тривалий час). Він таки попогрів тут чуба, чистячи колодяць (О. Гончар). 2. кому, перев. за що. Висловлювати осуд; лаяти когось. — Мені, мабуть, чуба грітимуть за недостатні темпи осінньої оранки... (Ю. Яновський).

грі́ти / погрі́ти (лома́кою (ки́єм і т. ін.)) спи́ну (пле́чі, ре́бра тощо) кому. Бити, карати когось. Сівши на царство, Грів (Петро) спину (нагайкою) вельможним (П. Гулак-Артемовський); — Двадцять літ я й за дубець не брався, а тепер би погрів їй ломакою спину, дак (так) син не дає (Ганна Барвінок); Рад би я був, коли б Сомко за сей жарт звелів, жартуючи, погріти йому киями плечі! (П. Куліш).

грі́ти се́рце (ду́шу) чиє (чию). Тішити, заспокоювати і т. ін. кого-небудь. Будуть десь загибати (люди) по сибірських пустелях, а їхні серця грітиме віра… (І. Багряний); Гріли душу спогади про дитинство, про рідний край, про ті далекі, щасливі роки… (З журналу).