гріх

бра́ти / взя́ти гріх (рідко гріха́) на (свою́) ду́шу (на се́бе). 1. Діяти проти власної совісті, прийнятих норм моралі; робити щось несхвальне. — Ти знаєш, може, та, що цю спідницю носила, лежить під землею, .. я доношую це рам’я… мучуся… беру гріх на себе… (Панас Мирний); Колись робили на пана прихватком, а тепер робимо вже прихватком на себе, або вночі, коли місячно. Беремо гріх на душу — робимо ще й у неділю: великий гріх! Та що зробиш, коли зерно сиплеться, треба рятувати (М. Лазорський); — Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-своєму ..— Казав пан — кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму (Т. Шевченко); — Грішниця я,— буркотіла стара.— Але не можу, дівонько, ще й такий гріх узяти на себе. Не можу, саму молодою ошукано такечки (Я. Баш). прийня́ти гріх на ду́шу. Каюсь, що прийняла гріх на душу. Так довго не писала. Тепер буду виправлятися (З газети). 2. Чинити злочин, убивати кого-небудь. Лежать вони десь отам порубані, в лантухах на дно річки пішли. І це все Ганна? Такого гріха не побоялася на душу взяти? (О. Гончар). 3. жарт. Нести моральну відповідальність за кого-небудь, за чиїсь вчинки, дії. Глянув Варава на близнят і враз рішуче вдарив рукою по своїй сквирській смушевій шапці.— Їдьте, хлопці, до мене! — Як це? — виривається в Левка.— Просто. Беру гріх на свою душу (М. Стельмах).

відійти́ / відхо́дити від гріха́. Запобігти якомусь осудливому вчинку; не допустити, відвернути що-небудь небажане, неприємне. Роман чує, як буйний гнів кидається йому в руки і голову, і, щоб відійти від гріха, швидко обертається і вилітає з нечистої, тісної од всякого добра кімнати (М. Стельмах).

впада́ти (вхо́дити) / впа́сти (увійти́) в гріх. Робити щось заборонене певними етичними нормами. Пана гетьмана ніхто не спокушує ламати присяги, і ми, старшини, теж не мислимо впадати в такий гріх (М. Лазорський); Коли ж ти увійшла в гріх, дам карбованця, щоб до якоїсь чаклунки сходила (М. Стельмах).

гріх (нема́ чого́, ні́чого і т. ін.) (і) Бо́га гніви́ти. Нема підстав, не варто марно нарікати на щось, бути незадоволеним чимсь. (Матушка-гуменя:) У тебе чоловік недобрий? (Кнуриха:) Гріх Бога гнівити (Панас Мирний); — Тобі, Мар’яно, гріх і Бога гнівити. Хіба ти нещаслива? (С. Васильченко); — Тобі нема чого гнівити Бога (М. Стельмах).

гріх (сло́во (сло́ва)) сказа́ти. Нема підстав нарікати на щось, скаржитися на кого-, що-небудь. — Не знають, де й ділася (Христя). А шкода, добра була робітниця, добра, гріх слова сказати! — пожалів Рубець (Панас Мирний); — Ні, гріх сказати, в нас не б’ють (Леся Українка); — Ні, гріх сказати,— загомоніли всі разом.— Семен не такий. Він своїх жінок жалував (М. Коцюбинський).

да́лі (пода́лі) від ли́ха (від гріха́). 1. Відсторонюватися від якихось дій, від участі в якій-небудь справі, розмові і т. ін.; уникати чого-небудь неприємного, небезпечного і т. ін. Він (пан) знов був сильний та хитрий ворог, з яким трудно було боротись.. Краще далі од пана і од гріха (М. Коцюбинський). 2. зі сл. трима́тися, держа́тися і под. Осторонь, на віддалі. Первоцвіт обпік Горецького лютим поглядом.., але повернув мовчки до тих, що стояли під явором,— просто відійшов подалі від гріха (М. Ю. Тарновський); Раніше, коли, бувало, на маршах або вночі під час тісняви на переправах виникали звичайні в таких випадках сутички між їздовими різних частин, Хома тримався подалі від гріха (О. Гончар).

дово́дити / довести́ до гріха́ кого і без додатка. Бути причиною чиїх-небудь несхвальних вчинків; провокувати кого-небудь на погані вчинки. — Люблю бісове коріння (жінок), хоч воно й до гріха доводить..,— бормотав Пищимуха (Панас Мирний); — Йдіть собі, панове-молодці. І ти йди,— тихо й спокійно сказав Бульба козакові з вийнятою шаблею.— Іди, не доводь мене до гріха (О. Довженко); (Роман:) Чи така вже невгамовна, дика натура чоловіка, що не властен він боротися з жагою, котра раптом .. обхопе (обхопить) його і доведе до гріха!.. (М. Кропивницький).

з грі́хом попола́м. Не зовсім добре, не зовсім так, як годилось би, не без помилок. — З гріхом пополам закінчив церковнопарафіяльну школу (С. Ковалів); Софія Карлівна і тут (у зоосаду) сама давала пояснення, хоча це й виходило в неї з гріхом пополоам (О. Гончар); — Город засадили? — Засадили з гріхом пополам (В. Гжицький).

(і) сміх і го́ре (гріх, плач, сльо́зи, ли́хо і т. ін.). Одночасно смішно і сумно; трагікомічно. Сміх і горе було дивитись на те, що зажали Маланка з Гафійкою (М. Коцюбинський); — Чого ж сама на збори не прийшла? — Куди вже там бабі ходити на збори: і сміх і гріх (М. Стельмах); Щоб голова колгоспу та був без грошей, а його дочка, молода вчителька, без чобіт! І сміх і сльози (В. Кучер); — От щоб тебе з твоїми вигадками! І сміх і лихо з дурнем (Г. Квітка-Основ’яненко).

набира́тися / набра́тися гріха́. Робити те, що заборонене нормами християнської моралі. До таких непутящих, як оцей бусурман (вона ткнула пальцем на чоловіка), я не придивляюся, гріха не набираюся (Л. Яновська); З отцем, з ненькою полаюсь, Гріха наберуся (Укр.. пісні).

наво́дити / навести́ на гріх кого і без додатка. Спонукати кого-небудь до аморальних вчинків. Навели на гріх та й покинули на сміх (Укр.. присл..).

не боя́тися / не побоя́тися гріха́ (Бо́га). Діяти всупереч моральним приписам, нормам. (Маруся:) Що се ви кажете таке? Як ви гріха не боїтеся? (І. Нечуй-Левицький); Хотіла було й сина привчити (Горпина), та як побачила, що він, Бога не боячися, проїжджих обміряє, .. так .. схаменулась, перестала йому волю давати (Г. Квітка-Основ’яненко).

не впа́сти в гріх. Не припуститися чогось поганого, принизливого, осудливого з погляду загальноприйнятої моралі. — Ну, хоч подивіться.. Подивитися ж можна, у гріх не впадете (Панас Мирний); Коли б і заглянув, не впав би в гріх (М. Стельмах).

не гріх, перев. з інфін. Можна, варто, треба б і т. ін. “Не гріх і так,— ще находжу́ся колись по-бабськи”,— казала Дарка (Леся Українка); — Приходьте ж .. Неділя, то не гріх і посидіти (М. Зарудний); Бреслау вміє в усьому бути небанальною, .. щораз хоче придумати щось нове. Ось цього в неї і не гріх повчитися (М. Слабошпицький); — Ну, Маріє,— сказав тоді майстер Пилип Васюта,— ми тобі таку хату встругали, що й весілля у ній зіграти не гріх (І. Цюпа); — Знаєш, чоловіче,— каже жінка,— завтра якраз мине двадцять п’ять років, як ми поженилися. Не гріх було б свиню зарізати. — А її ж навіщо? — дивується чоловік.— Хіба ж свиня винувата? (Укр. анекдот); — За правду й почубитись не гріх,— посміхнувся він (М. Ю. Тарновський).

не мину́ти гріха́. Вчинити щось недозволене, що має погані наслідки. Мабуть, якби попалося що хлопцеві під руку, то й гріха не минути, все міг би зробити за таку тяжку образу… (О. Гончар).

не розмину́тися з гріхо́м. Допуститися помилок, непорядних вчинків і т. ін. Ніякий чоловік з гріхом не розминеться,— І в селах так, і в городах (Л. Глібов).

ні́чого гріха́ таї́ти. Треба признатися, сказати відверто; немає потреби приховувати щось. — Таки нічого гріха таїти — знайшовсь із наших, хрещених людей, що уступив у їх віру та, як той Юда, узявсь держать і Липці, і другії слободи на московський лад (Г. Квітка-Основ’яненко); Нічого гріха таїти: інколи наші редактори не від того, щоб підстригти майстрів слова на знайомий і звичний їм кшталт (М. Рильський); Нічого гріха таїти, є ще й такі особи, в яких, як писав Довженко, розум з вищою освітою, а серце — з нижчою (З газети).

підво́дити (підбива́ти) / підвести́ (підби́ти) на гріх кого. 1. Спонукати кого-небудь до якогось поганого, непорядного вчинку. Щоки терли (жінки) манією (суриком), А блейвасом (білилами) і ніс, І лоб, Щоб краскою, хоч не своєю. Причарувать к собі кого б; Із ріпи підставляли зуби, Ялозили все смальцем губи, Щоб підвести на гріх людей (І. Котляревський); — То запасне сідло! .. Святкове! Не викидай, Хомо! ..— Не підбивай мене, Маковею, на гріх (О. Гончар). 2. Схиляти до інтимних стосунків, взаємин. А зводницям (у пеклі) таке робили, Що цур йому вже і казать, На гріх дівок що підводили і сим учились промишлять (І. Котляревський); Зводив собі на думку (відлюдник), яка вона гарна та молода дівчина, та почав уже й способу прибирати, як би її на гріх підвести (Переклад М. Лукаша).

поклада́ти гріх на кого. Звинувачувати кого-небудь у чомусь. Я ні на кого не покладаю гріха, як на Петра (Сл. Б. Грінченка).

положи́ти гріх на ду́шу. Зробити який-небудь непорядний вчинок або злочин. Душе моя! .. Таки зрослась зо мною нерозривно, Чи гріх, чи два на душу я положу,— Ну що ж, коли не можу та й не можу Тебе віддерти (І. Франко).

призво́дити / призвести́ до гріха́ кого. Штовхати кого-небудь на якийсь поганий учинок, спонукати до чогось недоброго. Раз і каже батько: — Як ти такий, що нас, старих, до гріха призводиш — іди собі, а ми вже якось самі (П. Тичина); Вона так вжахнулася, немов то хотіли її призвести до страшного гріха, до вічного сорому (Л. Яновська).

споку́тувати / споку́тати (свою́) вину́ ((свою́) прови́ну, (свої́) гріхи́). Намагатися добрими ділами, доброю поведінкою заслужити прощення за що-небудь. — О ні, прошу, я сам спокутую свою провину! Не турбуйтесь, я не нароблю вам безладу (В. Підмогильний); Серед інших вашому журналові особливо варто почати спокутувати свої гріхи (З журналу).

як (мов, ні́би і т. ін.) на гріх. Наче навмисне, наче на зло; недоречно, невчасно і т. ін. Їй довго не спалося, .. а геть далі їй так їсти захотілося. Вона аж здивувалася .. Ніколи сього зроду не було, а се — як на гріх (Панас Мирний); (Нянька:) Скоїлось, як на гріх, ще торік по весні (М. Кропивницький); — Порпайся в багнюці. Ще й спецівки, як на гріх, немає (О. Сизоненко); Досі дні стояли теплі, сонячні, .. а сьогодні, мов на гріх, задощило (О. Гуреїв).

як сме́ртний гріх, зі сл. пога́ний, гидки́й і т. ін., зневажл. Уживається для підсилення значення наведених слів; дуже, у великій мірі, надто. — Скажіть, як вам здається тая Gіrod? Правда ж, вона погана, як смертний гріх? (Леся Українка).