1. Фразеологічний словник української мови

диво

на ди́во. 1. Гарний, чудовий, незвичайний. І виросла я на диво: Кароока, чорнобрива, Білолиця (Т. Шевченко); Улиця — справді на диво. По обидва боки цілим муром витяглись у струнку височезні палаци (Панас Мирний). аж на ди́во. Шкіра в нього біла, аж на диво, Але — чорна варварська душа (Л. Дмитерко). 2. з дієсл. Дуже гарно, добре; незвичайно. — Куплю собі нову квітчасту хустку на голову та вив’яжу собі голову на диво! Отак-о,— сказала Соломія (І. Нечуй-Левицький); Сад розцвіта наш на диво — Все в цвіту та в меду! (І. Вирган); Одна із них (криниць) мурована на диво, Що не кажи, з усіх боків красива (В. Іванович). 3. Всупереч сподіванням. Іван стрів її (Палагну) звісткою, що здохла ягничка. Але, на диво, їй анітрошки не жалко було ягнички (М. Коцюбинський); Переглядаючи підручник з арифметики, він знайшов задачу, що на ній спіткнувся на іспитах. На диво, дещо поплутавшись в ходах, він тепер розв’язав її (Г. Коцюба).

чудеса́ (ди́во, чу́до і т. ін.) в ре́шеті. Уживається для вираження захоплення чимсь або здивування з приводу чого-небудь. — Чудеса в решеті! Аж незручно якось, сплутав… Думав, що артистка, а насправді.. — Що насправді, тату? — поцікавився ніби між іншим син. — Інженерка по водних справах (В. Минко); // Щось неймовірне або хтось неймовірний. Обертається до мене не якась проява-халамидниця, не чудо в решеті, а натуральна моя рідна жінка Мартоха (Є. Гуцало).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. диво — (те, що викликає подив) дивина, (з зачудуванням) чудо, розм. чудасія, дивовижа, діал. дивогляд. Словник синонімів Полюги
  2. диво — ди́во іменник середнього роду * Але: два, три, чотири ди́ва Орфографічний словник української мови
  3. диво — Дивовижа, чудасія, чудо, сон вочевидь, ок. рідкість, р. дивогляд|ь|, див, с. диво дивне, нечувана річ <�діло>, феноменальне явище; ФР. подив, дивування, здивування, здивовання; ДИВИНА, дивниця, дивота; ПР. дивно, чудно. Словник синонімів Караванського
  4. диво — [диво] -ва, м. (на) -в'і, мн. диева, диў два дива Орфоепічний словник української мови
  5. диво — -а, с. Те, що викликає подив, здивування; чудо. || Стан, викликаний здивуванням. || у знач. присудк. сл. Дивно, чудно. З доброго дива — невідомо чому, без причини, ні з того ні з сього. На диво — надзвичайно. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. диво — Диво у решеті: багацько дірок, а нікуди вилізти. Коли хтось хоче здивувати якоюсь дуже простою і звичайною річчю. Диковина, що собака не кована — біжить по льоду та й ковзається. Коли хтось хоче здивувати тим, що відомо всім. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. диво — Дива, дивація, дивизія, дивина, дивинка, дивище, дивниця, дивовежа, дивовидця, дивовижа, дивовижжя, дивовизія, дивовіжа, дивовина, дивовисько, дивовище, дивогляд, дивогляддя, дивоглядія, дивоглядь, диво-дивина, дивота, дивощі, дивце, диковина... Словник синонімів Вусика
  8. диво — ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал. Словник синонімів української мови
  9. диво — Ди́во, -ва, -ву; дива́, див Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. диво — ДИ́ВО, а, с. Те, що викликає подив, здивування; чудо. Чого тепер не роблять люди! Без коней їздять, — ще колись І не такеє диво буде (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  11. диво — Диво, -ва с. 1) Диво, чудо; странное, удивительное или рѣдкое явленіе. Кілько світа, тілько й дива. Ном. № 2385. Такі дива руками його робляться. Єв. Мр. VI. 2. Таку пісню чорнобрива в степу заспівала: зілля дива наробило — тополею стала. Шевч. 18. Словник української мови Грінченка