диво
ДИ́ВО, а, с. Те, що викликає подив, здивування; чудо.
Чого тепер не роблять люди! Без коней їздять, — ще колись І не такеє диво буде (Гл., Вибр., 1957, 102);
— А казали, що ніби у цій Америці такі дива бувають, пробі, злидень такий, приміром, як я, може мільйонером стати.. — не без гумору зауважив Луцик (Цюпа, Назустріч.., 1958, 164);
// Стан, викликаний здивуванням.
[Прісцілла:] Тут Круста? (Німіє з дива і з жаху). [Круста:] Я, здається, не Медуза, а господиня наче скам’яніла, угледівши мене (Л. Укр., II, 1951,402);
// у знач. присудк. сл. Дивно, чудно.
Найбільше припала до того [прибирання] губернія. Та й не диво: вона недавнечко відбула свою місячну ярмарку, закурилася та замурзалася (Мирний, III, 1954, 255);
— Ватікан я бачив І отця святого в Ватікані. Але й то, панове, ще не диво (Л. Укр., І, 1951, 100).
◊ Ди́вом ви́жити (зберегти́ся, уцілі́ти і т. ін.) — вижити (зберегтися, уціліти) несподівано, неждано.
Гортаючи старі свої папери, Що дивом вижили у дні війни, натрапив я на книжку записну (Рильський, Мости, 1948, 12);
Ди́во ди́вне, нар.-поет. — те саме, що ди́во.
Диво дивнеє на світі З тим серцем буває! Увечері цурається, Вранці забажає! (Шевч., II, 1953, 79);
З до́брого ди́ва — невідомо чому, без причини, ні з того ні з сього.
З доброго дива сталося (Номис, 1864, № 7881);
Не знать з чого, з доброго дива обрадіє [Катря]; тоді співає, всміхається (Вовчок, І, 1955, 194);
Біля самого двору Левко зупинився і з доброго дива засміявся (Стельмах, Хліб.., 1959, 72);
На ди́во — надзвичайно.
Найстарша дочка Василина була на диво гарна (Н.-Лев., II, 1956, 29);
Ранок наступного дня був на диво теплий, ясний (Шиян, Гроза.., 1956, 43).
Значення в інших словниках
- диво — (те, що викликає подив) дивина, (з зачудуванням) чудо, розм. чудасія, дивовижа, діал. дивогляд. Словник синонімів Полюги
- диво — ди́во іменник середнього роду * Але: два, три, чотири ди́ва Орфографічний словник української мови
- диво — Дивовижа, чудасія, чудо, сон вочевидь, ок. рідкість, р. дивогляд|ь|, див, с. диво дивне, нечувана річ <�діло>, феноменальне явище; ФР. подив, дивування, здивування, здивовання; ДИВИНА, дивниця, дивота; ПР. дивно, чудно. Словник синонімів Караванського
- диво — [диво] -ва, м. (на) -в'і, мн. диева, диў два дива Орфоепічний словник української мови
- диво — -а, с. Те, що викликає подив, здивування; чудо. || Стан, викликаний здивуванням. || у знач. присудк. сл. Дивно, чудно. З доброго дива — невідомо чому, без причини, ні з того ні з сього. На диво — надзвичайно. Великий тлумачний словник сучасної мови
- диво — Диво у решеті: багацько дірок, а нікуди вилізти. Коли хтось хоче здивувати якоюсь дуже простою і звичайною річчю. Диковина, що собака не кована — біжить по льоду та й ковзається. Коли хтось хоче здивувати тим, що відомо всім. Приповідки або українсько-народня філософія
- диво — Дива, дивація, дивизія, дивина, дивинка, дивище, дивниця, дивовежа, дивовидця, дивовижа, дивовижжя, дивовизія, дивовіжа, дивовина, дивовисько, дивовище, дивогляд, дивогляддя, дивоглядія, дивоглядь, диво-дивина, дивота, дивощі, дивце, диковина... Словник синонімів Вусика
- диво — на ди́во. 1. Гарний, чудовий, незвичайний. І виросла я на диво: Кароока, чорнобрива, Білолиця (Т. Шевченко); Улиця — справді на диво. По обидва боки цілим муром витяглись у струнку височезні палаци (Панас Мирний). аж на ди́во. Фразеологічний словник української мови
- диво — ДИ́ВО (те, що викликає великий подив), ЧУ́ДО, ДИВИНА́ розм., ЧУДАСІ́Я розм., ДИВОВИ́ЖА розм., ДИКО́ВИНА розм., ДИВО́ВИСЬКО розм., ДИВО́ВИЩЕ розм., ЧУДНО́ТА розм., ДИВНИ́ЦЯ розм., ДИ́ВО ДИ́ВНЕ фольк., ПРЕЧУ́ДО розм., ДИВОГЛЯ́Д діал., ДИВОГЛЯ́ДІЯ діал. Словник синонімів української мови
- диво — Ди́во, -ва, -ву; дива́, див Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- диво — Диво, -ва с. 1) Диво, чудо; странное, удивительное или рѣдкое явленіе. Кілько світа, тілько й дива. Ном. № 2385. Такі дива руками його робляться. Єв. Мр. VI. 2. Таку пісню чорнобрива в степу заспівала: зілля дива наробило — тополею стала. Шевч. 18. Словник української мови Грінченка