добратися

добира́тися / добра́тися до (сами́х) печіно́к (до живо́го). Завдавати прикрощів, дуже дошкуляти. Нас проймав нестямний жаль І добиравсь аж до живого (Панас Мирний); То Січкар падкий на такі штуки, а він (Варчук) і без них обійшовся б, коли б не чіпали його, не добиралися до печінок (М. Стельмах); — Куди, руда? — кричить Грицько на овечку, що одрізнилась від отари .. вхопити свіжої травиці та хоч крапельку проквасити душу од тієї страшенної пилюги, що до самих печінок добиралася, давила (Панас Мирний); Потім слова швидшають, грубішають .. і знову добрішають, щоб згодом .. добратись до печінок (М. Стельмах).

добира́тися / добра́тися до се́рця (до душі́). 1. чим і без додатка. Глибоко вражати, хвилювати, зворушувати, бентежити. Вона (Христя) чула, як той прикрий погляд пронизував її наскрізь, добирався до серця (Панас Мирний). добира́тися / добра́тися до само́го се́рця. Байда говорив з ним, мов старший брат, заглядав у вічі, добирався своїми теплими словами до самого серця (Д. Бедзик). 2. Добрим ставленням, увагою заслуговувати чиєсь довір’я, викликати на відвертість. Бачура відчув: до душі цієї людини добратися можна (М. Чабанівський). 3. Лестощами, догоджаннями, вихваляннями і т. ін. добиватися від когось доброго ставлення, уваги; підлещуватися. — Образи образами, а церква церквою — лисицею добирався до жіночого серця (управитель). — Який тепер у нас батюшка розумний (М. Стельмах); Отак пританцьовуючи і посміхаючись, проголошуючи тости і випиваючи без тостів, Лигун добрався до серця дівчини (М. Чабанівський).