звідки
зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився (Запорожець), саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко). 2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам (піщанам) боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах). 3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її Гаврилко, смикнувши за кінець хустки (М. Коцюбинський).
Значення в інших словниках
- звідки — зві́дки прислівник незмінювана словникова одиниця вживається також як сполучне слово Орфографічний словник української мови
- звідки — присл. 1》 З якого місця? || З якої місцевості родом? || З якого боку? 2》 З якого джерела? 3》 З якої причини, чому? 4》 Уживається в знач. сполучного слова: а) у підрядних реченнях місця; б) у підрядних додаткових реченнях. 5》 розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- звідки — звідки чому (ст): Я знав, що з Мількою вже нічого не вийде. Вона мене не перепросить, і мені не хотілося перепрошувати її. Ніби звідки. Наговорила мені цілу купу, і ще перепрошувати (Тарнавський З.) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- звідки — Зві́дки, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- звідки — ЗВІ́ДКИ, присл. 1. З якого місця? — Звідки це ти? — В кузні був (Гончар, II, 1959, 40); // З якої місцевості родом? — Серденько, ви ж звідки? — З Бруслинова, пане (Стельмах, І, 1962, 447); // З якого боку? — Звідки вітер? — допитувався Остап (Коцюб. Словник української мови в 11 томах