звідки

ЗВІ́ДКИ, присл.

1. З якого місця?

— Звідки це ти? — В кузні був (Гончар, II, 1959, 40);

// З якої місцевості родом?

— Серденько, ви ж звідки? — З Бруслинова, пане (Стельмах, І, 1962, 447);

// З якого боку?

— Звідки вітер? — допитувався Остап (Коцюб., І, 1955, 359).

◊ Зві́дки [вже] не — з усіх місць, з усіх боків, звідусіль.

Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Вовчок, І, 1955, 17);

Зві́дки ві́тер ві́є див. ві́тер;

Зві́дки бог несе́ див. бог.

2. З якого джерела?

Не штука дати, коли є звідки брати (Номис, 1864, № 4545);

— І звідки він про се довідався? (Мирний, IV, 1955, 366);

Нічого-нічогісінько в ньому [машиністові] не тільки героїчного, навіть простої мужності ніби не видно. Але коли вже прийде вирішальна хвилина, ..звідки береться в них непоборна сила духу (Довж., І, 1958, 38).

3. З якої причини, чому?

— Та пустіть же мене, мамо,— звідки в вас отеє зло? Я ж на курси трактористів у Попівку, у село (Тич., І, 1957, 170).

4. Уживається в знач. сполучного слова:

а) у підрядних реченнях місця.

Мала [дочка] виходила на береги, туди, звідки видно до гаю (Вовчок, І, 1955, 368);

б) у підрядних додаткових реченнях.

Чоловік.. почав розпитувати в Оленки і Василька, звідки вони і де їхні батьки (Турч., Зорі.., 1950, 22);

в) у підрядних означальних реченнях.

— Ходімо туди.— Куди? — дивуюся я.— До тої кімнати, звідки ви втекли (Ю. Янов., II, 1958, 42).

5. розм. Уживається в оклично-питальних реченнях для вираження здивування з приводу чогось чи незгоди з ким-, чим-небудь.

[Острожин:] Та що там, ви самі либонь знаєте… [Орест:] Звідки маю знати? Я не був на постановці (Л. Укр., II, 1951, 84);

— Вареники він з картоплею та сметаною любить чи ні? — А звідки я знаю? (Тют., Вир, 1964, 103).

6. розм., рідко. Те саме, що зві́дкись.

Жінки .. вийшли в коридор. Чоловіки до них жартували: «Чи не делегація, бува, яка бабська звідки приїхала, що з клунками» (Головко, II, 1957, 170).