1. Фразеологічний словник української мови

карбувати

карбува́ти в па́м’яті. Добре, міцно запам’ятовувати. Це були очі людини, якій треба і яка вміє все бачити й помічати, все карбувати в своїй пам’яті, очі розвідниці (С. Журахович).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. карбувати — Карбува́ти: — робити зарубку, позначку на чому- небудь [15] — робити знак, надрізувати зарубки на палиці [VIII] — робити знак [V] — Карбувати викладене загально: «робити знак» (484). Але ж знаки можна робити руками, головою, очима, олівцем тощо. Словник з творів Івана Франка
  2. карбувати — карбува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. карбувати — Нарізувати, позначати, зарублювати, мітити; різьбити, вирізьблювати; (монету) штампувати, вибивати; (крок) відбивати, рубати, вибивати; (слова) викарбовувати, рубати, вимовляти з притиском. Словник синонімів Караванського
  4. карбувати — див. різати Словник синонімів Вусика
  5. карбувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 Робити зарубку, позначку на чому-небудь. || Карбами позначати що-небудь для обліку, запам'ятання. Карбувати в своїй пам'яті що — добре запам'ятовувати. 2》 Вирізьблювати що-небудь на металі, камені тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. карбувати — Викарбував, аж посивів. Дуже побив. То все тобі карбується. Лихо, що ти робиш, памятається і ти за нього відпокутуєш. Карбувати — зазначувати карбом на дереві. Давній спосіб держання рахунків. Карбувати — записувати. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. карбувати — ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док. Словник синонімів української мови
  8. карбувати — Карбува́ти, -бу́ю, -бу́єш, -бу́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. карбувати — КАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. 1. Робити зарубку, позначку на чому-небудь; // Карбами позначати що-небудь для обліку, запам’ятання. Данило Хронь тільки те й робив, що карбував на своїй палиці гріхи панські (Кучер, Пов. і опов., 1949, 17). Словник української мови в 11 томах
  10. карбувати — Карбува́ти, -бу́ю, -єш гл. 1) Нарѣзывать, дѣлать нарѣзы. Харьк. г. 2) Рѣзать, сѣчь. І тих двох братів порубали, тіло козацьке карбували. 3) Анатомировать. На другий день лікарь її карбував, — каже: вмерла. О. 1861. VII. 3. 4) Замѣчать, ставить въ счетъ. Словник української мови Грінченка