карбувати
КАРБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Робити зарубку, позначку на чому-небудь;
// Карбами позначати що-небудь для обліку, запам’ятання.
Данило Хронь тільки те й робив, що карбував на своїй палиці гріхи панські (Кучер, Пов. і опов., 1949, 17).
◊ Карбува́ти в свої́й па́м’яті що — добре запам’ятовувати.
Це були очі людини, якій треба і яка вміє все бачити й помічати, все карбувати в своїй пам’яті, очі розвідниці (Жур., Опов., 1956, 244).
2. Вирізьблювати що-небудь на металі, камені тощо.
Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер.. Говорили, що знали і вміли, Не таїли своїх думок, А на брилах поети невміло За рядком карбували рядок (Сим., Земне тяжіння, 1964, 30);
// Виробляти металеві предмети витискуванням; вибивати (у 10 знач.).
В кінці Х — на початку XI ст. в Київській Русі стали карбувати монету (Іст. УРСР, І, 1953, 68);
Карали всіх, хто потаємно карбував ті мідяки (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 516).
3. перен. Чітко, розмірено відбивати (крок і т. ін.).
У коридорі вартовий у тишині карбує кроки (Сос., II, 1947, 31);
// Чітко, роздільно вимовляти.
— Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти,— карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (Коп., Земля.., 1957, 122);
— Коли хочете знати точно,— карбуючи кожне слово, цілком переконано відповів Зуб,— я дав би час провести ще один дослід (Собко, Справа.., 1959, 123).
4. техн. Обробляти тиском краї заклепкових швів і нещільних з’єднань у металевих виробах, щоб закрити щілини й зробити чистою, гладкою поверхню цих виробів.
Котельники карбували рубці і клепали заклепки (Донч., III, 1956, 413).
5. заст. Розтинати, різати на частини.
Язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (Стор., І, 1957, 163);
// Робити розтин трупа.
На другий день лікар її карбував,— каже: вмерла (Сл. Гр.).
Значення в інших словниках
- карбувати — Карбува́ти: — робити зарубку, позначку на чому- небудь [15] — робити знак, надрізувати зарубки на палиці [VIII] — робити знак [V] — Карбувати викладене загально: «робити знак» (484). Але ж знаки можна робити руками, головою, очима, олівцем тощо. Словник з творів Івана Франка
- карбувати — карбува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- карбувати — Нарізувати, позначати, зарублювати, мітити; різьбити, вирізьблювати; (монету) штампувати, вибивати; (крок) відбивати, рубати, вибивати; (слова) викарбовувати, рубати, вимовляти з притиском. Словник синонімів Караванського
- карбувати — див. різати Словник синонімів Вусика
- карбувати — -ую, -уєш, недок., перех. 1》 Робити зарубку, позначку на чому-небудь. || Карбами позначати що-небудь для обліку, запам'ятання. Карбувати в своїй пам'яті що — добре запам'ятовувати. 2》 Вирізьблювати що-небудь на металі, камені тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- карбувати — Викарбував, аж посивів. Дуже побив. То все тобі карбується. Лихо, що ти робиш, памятається і ти за нього відпокутуєш. Карбувати — зазначувати карбом на дереві. Давній спосіб держання рахунків. Карбувати — записувати. Приповідки або українсько-народня філософія
- карбувати — карбува́ти в па́м’яті. Добре, міцно запам’ятовувати. Це були очі людини, якій треба і яка вміє все бачити й помічати, все карбувати в своїй пам’яті, очі розвідниці (С. Журахович). Фразеологічний словник української мови
- карбувати — ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док. Словник синонімів української мови
- карбувати — Карбува́ти, -бу́ю, -бу́єш, -бу́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- карбувати — Карбува́ти, -бу́ю, -єш гл. 1) Нарѣзывать, дѣлать нарѣзы. Харьк. г. 2) Рѣзать, сѣчь. І тих двох братів порубали, тіло козацьке карбували. 3) Анатомировать. На другий день лікарь її карбував, — каже: вмерла. О. 1861. VII. 3. 4) Замѣчать, ставить въ счетъ. Словник української мови Грінченка