карбувати

ВИМОВЛЯ́ТИ (передавати голосом звуки, слова своєї або чужої мови; говорити певним чином), ВИГОЛО́ШУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ розм. рідко (виразно, роздільно); ГВОЗДИ́ТИ розм. рідко (впевнено, переконливо). — Док.: ви́мовити, ви́голосити, проговори́ти, відкарбува́ти, відчека́нити. Міністр.. відповідав тихо, трохи гаркавив, вимовляючи французькі слова (Ю. Яновський); Запалившись, Гаркуша виголошує останні слова таким тоном, немов стоїть уже десь на майдані серед заробітчанського юрмища (О. Гончар); І брат з братом обнялися і проговорили Слово тихої любові (Т. Шевченко); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірше, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано,.. — сухо чеканить він (В. Собко).

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

ЗАПАМ'ЯТА́ТИ (зберегти, утримати в пам'яті), ЗАФІКСУВА́ТИ, ЗАТЯ́МИТИ розм.; ЗАКАРБУВА́ТИ, ЗАНОТУВА́ТИ (із сл. в пам'яті, в свідомості і т. ін.); ЗАМІ́ТИТИ розм. (беручи до уваги, закріплюючи в свідомості). — Недок.: запам'ято́вувати, зафіксо́вувати, фіксува́ти, затя́млювати, закарбо́вувати, карбува́ти, нотува́ти, заното́вувати, заміча́ти. Дівчинка росла вразлива і мрійна і твердо, на все життя запам'ятала материні казки (З. Тулуб); Пам'ять його встигала зафіксувати все найцінніше, що міг дати молодому співакові цей.. візит (І. Ле); — Номер машини треба було замітити (С. Журахович). — Пор. пам'ята́ти.

ПОЗНАЧА́ТИ (ПОЗНА́ЧУВАТИ рідше) (залишати на чомусь які-небудь знаки, мітки), ЗНАЧИ́ТИ, МІ́ТИТИ, ПОМІЧА́ТИ, НАМІЧА́ТИ, НАЗНАЧА́ТИ (НАЗНА́ЧУВАТИ рідше), ПОКА́ЗУВАТИ, МАРКУВА́ТИ, ВИМІЧА́ТИ розм., ЗАЗНАЧА́ТИ розм., ОЗНА́ЧУВАТИ розм.; НАНО́СИТИ (на карті, схемі тощо); КАРБУВА́ТИ, ЗАКАРБО́ВУВАТИ (позначати карбами); ПАЛЬКУВА́ТИ діал. (кілочками межу). — Док.: позна́чити, помі́тити, намі́тити, назначи́ти, зазна́чи́ти, показа́ти, ви́мітити, нанести́, закарбува́ти. Позначають (сапери) мінні поля, прокладають проходи бійцям у широкий відвойований світ (О. Гончар); Інколи вони з батьком їх (кавуни) позначують, — то маленькою літерою, то числом. Легенько накреслюють знак (Т. Масенко); Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); — Що ти мітиш? Що ти мітиш, щоб тобі руки посудомило! — На стояки яму (Григорій Тютюнник); Хазяйки дуже стережуться, щоб благовісним яйцем не підсипать квочки чи що там і для того помічають його, щоб не помилиться (М. Номис); Шворкою треба розбити площу шахматним порядком, а за допомогою дошки — намічати розмір ямок під дерева (Ю. Збанацький); Отець Харитін назначав нігтем, доки прочитав (І. Нечуй-Левицький); Відлітає за тріскою тріска, шнур і крейда показують нам, Як сувору красу обеліска Надавати незграбним дубам (М. Рильський); Маркувати вироби промисловості; Під час сцени з Дженні Годвінсон перегортає Біблію і зазначає закладками якісь тексти (Леся Українка); Нагоничі швидко означували терен, куди заблукав вовк, прапорцями (П. Загребельний); Скінчивши листа, гомоніли Про рідні поля і діброви, А старші — наносили стріли На карти свої військові (М. Нагнибіда); Взявши з собою мапу і шнур, міряв (Густав), бродив, палькував та принотовував кождий ступінь (І. Франко).

РІ́ЗАТИ (чимсь гострим розділяти що-небудь на частини, подрібнювати тощо), НАРІЗА́ТИ (НАРІ́ЗУВАТИ), КРА́ЯТИ, ТЯ́ТИ (ТНУ́ТИ), КРЕ́МСАТИ розм., КАРБУВА́ТИ заст.; БАТУВА́ТИ розм. (великими шматками); ЧИ́КАТИ розм., ЧИКРИ́ЖИТИ розм. (перев. ножем, ножицями); ПИЛЯ́ТИ (пилкою). — Док.: різну́ти, порі́зати, нарі́зати, покра́яти, покре́мсати, покарбува́ти, побатува́ти, розбатува́ти, чи́кнути, ша́ркнути, попиля́ти. Покликали його раз до двору дрова різати (М. Коцюбинський); Льотчик.. почав неквапом нарізати на сковороді яєчню (О. Гончар); Тимофій із жінкою сідають їсти; я теж витягаю свої припаси, щось краю ножиком (Г. Хоткевич); (Настя:) Сьогодні визвірився (Хома), кричав, що Соломії якось-то багато сала поклала і пшона, каже, багато... Я міряю, каже, а ти батуєш! (І. Карпенко-Карий); — Дозволь чикнути собі на пам'ять оцей гарненький локон... (О. Гончар); Теслярі уже тешуть колоди, пильщики пиляють дошки (І. Рябокляч).

РІЗЬБИ́ТИ (наносити на щось малюнок, візерунок різцем; створювати різцем скульптурне зображення), ВИРІ́ЗЬБЛЮВАТИ, ВИРІЗА́ТИ (ВИРІ́ЗУВАТИ), КАРБУВА́ТИ, ВИКАРБО́ВУВАТИ (на поверхні твердого матеріалу); МЕРЕ́ЖАТИ (МЕРЕ́ЖИТИ), ВИМЕРЕ́ЖУВАТИ, ЗМЕРЕ́ЖУВАТИ (перев. на дерев'яних предметах). — Док.: ви́різьбити, ви́різати, закарбува́ти, ви́карбувати, ви́мережати (ви́мережити), змере́жати (змере́жити). Він щодня різьбив, мережачи преловкі візерунки на тих на трьох нових стовпах (О. Ільченко); Над наличниками майстри вирізьбили з дерева якісь загадкові візерунки (С. Чорнобривець); (Демко:) Перш було: позичив гроші, зараз і закарбував, а посереду карбіжки вирізав хрестика, поцілували обоє хреста і потім ту карбіжку за образи... (М. Кропивницький); Одні (козаки) перековували коней, лагодили вози, мазали дьогтем мажари, інші.. мережили ярма, люшні і задники на гарбах (П. Панч).