личина

лиха́ (бі́сова, вра́жа і т. ін.) личи́на. 1. лайл. Недобра, підступна і т. ін. людина або інша істота. (Личак:) А я, розумієш, так думаю: Загуба чи не Загуба, а якась лиха личина в нашій окрузі завелася.., хтось комору запалив (Я. Мамонтов); — Ач, меле, бісова личина! — аж хмуриться дехто. Та Невкипілий уже подибав до іншого гурту (А. Головко); (Настуся:) Та пропадай, вража личина! Коли б вже й давно щез! (Г. Квітка-Основ’яненко); — Ну покинь хлипати, нехай краще та вража личина хлипає, котра тебе зобидила (Л. Письменна); Скріпивсь (хлопчина), стоїть, як твердий дуб, І жде, яка то зла личина Йому пом’яти хоче чуб (І. Котляревський); Поки пташка літає і корму добуває, зозуленя повикидає усіх маленьких пташенят з гнізда.. Отаку катавасію в чужому гнізді окаянна личина робить (А. Хижняк); Хитра лукава личина. Ой, хитрюща! (О. Ковінька); // грубо. Уживається для вираження незадоволення ким-небудь, досади, обурення з якогось приводу; погань. (Сагайдак (зриваючи п’явки):) Десять років не був у вас. Тоді чи не було їх, чи не помічав. Бісові личини… (Л. Дмитерко). бі́сова личи́нка. — Та, йди-бо, бісова личинко! Бандите клятий! (М. Хвильовий). 2. жарт. Уживається для вираження задоволення, захоплення ким-, чим-небудь і т. ін. — Люблю й я смажене сало. Держиш його на вогні, а воно, лиха личина, шкварчить, та на паляницю тільки кап, кап (Остап Вишня); — Марто… — Ще не забувся, як мене звати? — дивується дівчина.— Ну й бісова ти личина, — похитує головою (М. Стельмах).

міня́ти личи́ну (шкі́ру), зневажл. Інакше себе поводити й набувати іншого вигляду; маскуватися, пристосовуватися. — Міняють (недруги) личини, братовбивчу ворожнечу між нами посіяти хочуть… (О. Гончар); Нітрохи не збентежився (Ясь), коли Василь став на порозі. Сміх ще не зійшов з його товстих губ, тільки малі очі часто забігали. “Вміє гусінь міняти личину”,— подумав Василь і привітався (Р. Іванчук); Фашизм не так-то просто здає позиції. Міняє шкіру, заповзає в нори (О. Гончар). міня́ти шкі́ру, як оде́жу. Лютість така в серці була .. на всіх тих людців, які шкіру міняють, як одежу. І нашим і вашим (З газети).

носи́ти ма́ску (личи́ну). 1. Приховувати свої справжні думки, наміри, свою справжню сутність. Рік служби у почтах Потоцького навчив його носити личину (З. Тулуб); Завше носити маску, завше себе загнуздувати — та хіба ж то мислиме? (Г. Хоткевич). 2. чого, яку. Виступати в певній ролі. Конфлікт ускладнюється тим, що Маркові вдається тривалий час носити маску “добропорядної” людини (З журналу).