приходити

вхо́дити (прихо́дити) / ввійти́ (прийти́) в но́рму. Ставати звичайним, відповідним до загальноприйнятих правил, установлених вимог і т. ін. Скінчилася громадянська війна. Життя поступово входило в норму (Г. Григор’єв); // Набувати нормального вигляду, стану. У гірських переходах він був помітно схуд, а тепер знову ввійшов у норму, навіть ніби ще більше роздався в плечах (О. Гончар); Я було почала приходити трохи в норму, та сталася пригода: заболів зуб (Леся Українка).

ду́мка (га́дка) запада́є (лі́зе, прихо́дить і т. ін.) / запа́ла (влі́зла, прийшла́ і т. ін.) (в го́лову (до голови́)) кому, чию (чиєї) і без додатка. Хто-небудь починає думати над чимсь. Не раз йому (Федорові) западала думка: втекти куди-небудь… світ за очі (Панас Мирний); Мимоволі приходила у голову думка: “Ну, як устане, та розвернеться..!” (Г. Хоткевич); — Отже, що я тобі, Федоре, скажу,— почав Олексій Іванович,— щоб ти не думав про мене такого, щоб часом і гадка ніколи не западала про те в твою голову, то я тебе навіки від панщини увільняю (Панас Мирний); Очі Марусяка наливалися кров’ю. В перший раз прийшла йому до голови гадка, що дійсно: захотіла — пішла (Маруся).., захотіла — назад вернула си (вернулася) (Г. Хоткевич); Одного дня попові прийшла гадка: полетіти з воронами аж під саме небо і подивитися, яке воно є (Казки Буковини..). в го́лову сту́кала ду́мка. Віталій.., припавши до ілюмінатора, напружено дослухався до неба, а в голову стукала .. думка: “Ми — ціль!.. Нас летять бомбити!” (О. Гончар).

(і) в го́лову (в ду́мку) не прихо́дить / не при́йде кому і без додатка, що. Зовсім не думається, не гадається (про щось перев. неймовірне). Про те, що я можу програти усі свої три копійки, мені і в голову не приходило (П. Панч).; Гризельда навіть не заздрівала, щоб Тодозя кохала князя, й поважний суворий князь кохав Тодозю: це їй і в думку не приходило (І. Нечуй-Левицький); Покрили мертве збите поле, немовби чорна сарана! Чорна сарана… Більш красномовний образ і в голову не прийде (І. Волошин).

прийти́ / прихо́дити в го́лову (на ро́зум, на ум і т. ін.) кому, що. 1. перев. безос. Задумати, вирішити щось зробити (про плани, дії і т. ін.). Йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (С. Васильченко); Складав старий стіжок соломи за хлівом, цілий день старався і вже вершити почав, як прийшло йому в голову чогось у хату сходити (Григорій Тютюнник). 2. З’явитися, виникнути (про думки, здогади і т. ін.). О зміні (про зміну) годин і о їх порядку (про їх порядок) не мав (Тимофій) найменшого поняття, тому ляпнув мені першу-ліпшу цифру, котра прийшла йому на розум (Г. Хоткевич); Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); // Згадатися, пригадатися. Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок).

прийти́ / прихо́дити в се́бе. 1. Повернутися до свідомості після непритомності, наркозу і т. ін. Останнє вприскування прийшлось дуже тяжко, я насилу прийшла в себе і вже більш не дам робить експериментів (Леся Українка); Після операції хвора прийшла в себе через кілька годин (З журналу). 2. Опам’ятатися, заспокоїтися, отямитися (після страху, хвилювання і т. ін.). Усі кинулись, поторопіли. Поки прийшли в себе, до їх (до них) убігає Пріська (Панас Мирний); // Повернутися до звичайного, спокійного життя. прихо́дити до се́бе. — Від тої ночі я почав приходити до себе (І. Франко).

прийти́ / прихо́дити до па́м’яті (до тя́ми, до тя́мку і т. ін.). 1. тільки док. Опам’ятатися, заспокоїтися (після збентеження, хвилювання і т. ін.). Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг. Тоді Олеся, як до пам’яті прийшла, схопилась — уже нема, далеко, тільки пил слідом клубочиться (Марко Вовчок); Стара так перелякалася, що й досі не могла прийти до пам’яті (П. Автомонов); На якусь мить навіть непритомнієш у польоті, приладів не бачиш, а тоді прийдеш до тями — глядь: є швидкість! (О. Гончар); Машина рушила, а Андрій все ще ніяк не міг прийти до тямку, і все здавалося йому, ніби він чує жартівливий голос: “Гаряча голова...” (Ю. Бедзик). 2. Усвідомивши хибність своєї поведінки, повернутися до нормального способу життя; отямитися. — Дякувати добрим людям, на правильну стежку стає. Прийшов до пам’яті. Ні світ ні зоря, а він уже на ногах, на роботу поспішає (І. Цюпа).

прийти́ / прихо́дити на (у) світ (в життя́). Народитися. Відколи Гапка прийшла на світ, Мартоха злагодніла (злагідніла) до чоловіка (Леся Українка); Сам Амор Діонин, кажуть, серед нив прийшов у світ (М. Зеров); Батько новонародженого був просто на сьомому небі, що в життя приходить ще один Мамайчук (О. Гончар).

прихо́дити / прийти́ до ро́зуму. Ставати розумним, кмітливим, розважливим і т. ін. От і почав наш горобчик до розуму приходити,— годі сваритися! (Леся Українка); // Ставати старшим, дорослішим, досягати певного віку. Кожній дитині він (батько) справляв примірник Біблії, коли та (дитина) приходила до розуму (М. Грушевський).

прихо́дити / прийти́ на па́м’ять (на ду́мку), кому і без додатка. Поставати в уяві; пригадуватися, згадуватися. Хочеться що-небудь доброго зробити… і покійний тато, Царство їм небесне, приходять на пам’ять… (М. Коцюбинський); Ти його речі до одного слова згадуєш; і вві сні вони тобі сняться, і прокинешся ранком — перше всього вони тобі на пам’ять приходять (П. Куліш); А він (Дмитро) і приходить на думку, точнісінько таким, як з Варивоном приходив (М. Стельмах).

прихо́дить (настає́) / прийшо́в (наста́в) край (кіне́ць). 1. чому. Що-небудь закінчується. Роби і роби, а що заробила?.. Та не вічна ж вона йому полонянка, коли-небудь мусить таки прийти цьому край! (О. Гончар); Невже усім моїм материнським стражданням настав край? (В. Логвиненко). 2. кому. Хто-небудь помирає. Вже не раз важка хвороба валила комісара в ліжко. Іноді злі язики плескали, що це вже прийшов йому кінець (Ю. Збанацький); — Тоді певний був, що мені настав край, бо машина моя вся взялася вогнем (Ю. Яновський). 3. кому. Хто-небудь опиняється в скрутному або безвихідному становищі. — Час мені, мамо,.. подаватись десь із Вітрової Балки. На завод чи на шахту. — .. Думаєш, туди люди йдуть щастя шукати? Ідуть, як уже край прийде (А. Головко).

спада́ти (прихо́дити, сплива́ти і т. ін.) / спа́сти (прийти́, спливти́ і т. ін.) на ду́мку (на па́м’ять, в го́лову, на га́дку) кому і без додатка. 1. Хто-небудь починає згадувати, думати про кого-, що-небудь, задумуватися над чимсь. Спадав на думку і сам Гаркун-Задунайський, але думка цього образу якось не могла схопить виразно (В. Винниченко); Харкевич усе дужче й дужче хвилювався, йому спадало на думку неймовірне, від усіх тих здогадів почала боліти голова (С. Голованівський); Спадали на пам’ять (Микиті) усі ліки та знадіб’я, які вживають підвереджені (з підірваним здоров’ям) люди (Л. Яновська); Дорога ж бита поряд, і мало якому гаспиду спаде на гадку заглянути до мене на горище (І. Головченко та О. Мусієнко). наверта́лося на ду́мку, безос. Мимоволі наверталось на думку: що буде з нами? З людьми, заводами, соборами? (О. Гончар); // Хто-небудь придумує щось, додумується до чогось. Батьківщиною тюльпана є наші чорноморські степи! Але чи нашому русинові спливло б у голову робити ґешефти на тюльпанах? (Ірина Вільде). спа́лося у го́лову. — Що, мамо, як не зазеленіє? — запитався вдруге Івась. — .. Як-то не зазеленіє? Що тобі .. у голову спалося (Ю. Яновський). 2. Згадуватися, пригадуватися. Образ брата Петра та дружна компанія його друзів льотчиків, з якими він заїздив, спливають на думку Тоні (О. Гончар); Чудовий такий був вечір весняний, що сама веснянка на думку наверталась (Марко Вовчок).