піднебіння

язи́к (як (мов, ні́би і т. ін.)) прирі́с (приста́в, присо́х) до піднебі́ння (у ро́ті) у кого, чий і без додатка. Хто-небудь замовк, втратив здатність говорити через хвилювання, тривогу, переляк тощо. Не сподіваючись цієї зустрічі, я відхилив двері в коридор, а навпроти вона. Сполохано глянула в очі, опустила довгі вії. У мене язик мов приріс до піднебення (Ю. Збанацький); “Його благородіє” не забалакало, воно, правда, поривалось сказати щось, та язик пристав у роті, не повертався (Панас Мирний); — Чуєте, який я красномовний… А примусьте мене зараз заговорити, хоч словечко витиснути, коли язик присох до піднебіння (В. Речмедін). язики́ поприсиха́ли в ро́ті (про багатьох). Нам сиділося, як собаці на човні, а язики наші в роті поприсихали (Ю. Яновський).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. піднебіння — піднебі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. піднебіння — [п'іднеиб’ін':а] -н':а Орфоепічний словник української мови
  3. піднебіння — -я, с. Верхня стінка ротової порожнини у людей і хребетних тварин, яка поділяється на передню тверду й задню м'яку частини і має склепінчасту форму. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. піднебіння — ПІДНЕБІ́ННЯ, я, с. Верхня стінка ротової порожнини у людей і хребетних тварин, яка поділяється на передню тверду й задню м'яку частини і має склепінчасту форму. Холодний терпкий сік [грушки] освіжає уста, до піднебіння пристають дрібні насінинки (М. Словник української мови у 20 томах
  5. піднебіння — Піднебі́ння, -ння; -бі́ння, -бі́нь і -бі́ннів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. піднебіння — ПІДНЕБІ́ННЯ, я, с. Верхня стінка ротової порожнини у людей і хребетних тварин, яка поділяється на передню тверду й задню м’яку частини і має склепінчасту форму. Словник української мови в 11 томах