1. Фразеологічний словник української мови

спочивати

спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). 1. Бути похованим, лежати у могилі. Вічним сном спочивають там (на кладовищі) герої-гвардійці… (Остап Вишня); Він так мало просить. І цілком заслужив, щоб спати вічним сном під молодими дубами, які сам посадив у полі, — погодився Байрачний (І. Цюпа); Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив .. у братській могилі аж у Болгарії (М. Стельмах). 2. тільки док. спочи́ти (засну́ти) наві́ки (ві́чним сном). Умерти. Поблагословив він сина й жінку, наказав не журитись, хороше поховати його, та й спочив навіки (Марко Вовчок); І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть… Спочив хтось навіки по тяжкій праці (М. Коцюбинський); Він здригнувся, легенько зітхнув, Усміхнувсь і навіки заснув (П. Грабовський).

спочива́ти / спочи́ти в Бо́зі, книжн. Бути похованим, лежати у могилі. Ось каплиця на дорозі. Давно тут спочивав в Бозі якийсь-то князь, тепер святий, що месник вбив його лихий (М. Драй-Хмара).

спочива́ти / спочи́ти на ла́врах. Заспокоюватися, задовольнятися досягнутими результатами, наслідками. Нині вісімдесятилітній метр спочиває на лаврах і спостерігає за успіхами свого сина, який радує його дедалі більше (М. Слобошпицький); Як шкодять театру утриманські настрої, обивательська благодушність, прагнення спочити на лаврах (А. Бучма).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. спочивати — спочива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. спочивати — Спочива́ти. 1. Перебувати. Жерело сеї хороби спочиває безперечно в сій історичними фактами справдженій природній захланности і аґресивности московского народу, що з цілою силою пре росийску державу до безнастанних нових заборів (Б., 1895, 31, 1). Українська літературна мова на Буковині
  3. спочивати — ВІДПОЧИВАТИ; (на ліжку) спати, (в землі) опочивати, покоїтися, спати вічним сном; док. СПОЧИТИ, (навіки) піти на вічний спочинок. Словник синонімів Караванського
  4. спочивати — [спочиеватие] -айу, -айеиш Орфоепічний словник української мови
  5. спочивати — -аю, -аєш, недок., спочити і рідко спочинути, -ину, -инеш, док. 1》 Те саме, що відпочивати 1). Спочивати душею. 2》 Те саме, що спати. 3》 перен., уроч. Бути мертвим, лежати в могилі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. спочивати — СПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧИ́ТИ і рідко СПОЧИ́НУТИ, и́ну, и́неш, док. 1. Те саме, що відпочива́ти 1. Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. спочивати — Пішов на вічний спочинок. Умер. По смерті будемо усі спочивати. Умерлі лежать безчинно. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. спочивати — ВІДПОЧИВА́ТИ (відновлювати сили після втоми, припиняючи дію, рух і т. ін.), СПОЧИВА́ТИ, ВІДПОЧИВА́ТИСЯ безос., ВІДДИХА́ТИ розм., ВІДДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ОПОЧИВА́ТИ заст.; ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, ПЕРЕДИХА́ТИ розм., ПЕРЕДИ́ХУВАТИ розм. рідко, ПРИПОЧИВА́ТИ діал. Словник синонімів української мови
  9. спочивати — СПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧИ́ТИ і рідко СПОЧИ́НУТИ, и́ну, и́неш, док. 1. Те саме, що відпочива́ти 1. Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Шевч. Словник української мови в 11 томах
  10. спочивати — Спочива́ти, -ва́ю, -єш сов. в. спочити, -чину, -неш, гл. 1) Спать, почивать, выспаться. Хто по повні випиває, той під тином спочиває. Ном. № 11448. 2) Отдыхать, отдохнуть. Ішов кобзарь до Київа та її сів спочивати. Шевч. Да де я буваю, да де я літаю, — на калині спочиваю. Мет. 153. Словник української мови Грінченка