спочивати

СПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПОЧИ́ТИ і рідко СПОЧИ́НУТИ, и́ну, и́неш, док.

1. Те саме, що відпочива́ти 1.

Ішов Кобзар до Києва Та сів спочивати (Т. Шевченко);

– Я устав і побрів дорогою, та брів я недовго – сів спочивати (Марко Вовчок);

Робилось душно, – я жадав, Щоб де під деревом спочити (Я. Щоголів);

Копає собі й Семен. Утомиться – сяде, спочине, скрутить цигарку (Г. Хоткевич);

На Малаховім кургані Спочити сіли журавлі (М. Нагнибіда);

М'ясце травицею прикрив [Вовк], А сам спочинуть ліг (Л. Глібов);

Недавно, повернувши з Криму, де спочивав літом, написав новелку для альманаху в честь Кобилянської (М. Коцюбинський);

– От побила мене лиха та нещаслива година! Сподівалася на старість спочити, – от і спочила! – закінчила стара (Панас Мирний);

– Ви стомлений з дороги. Спочиньте (В. Підмогильний);

* Образно. Вітер .. спочивав десь на Дніпровій косі (Ю. Яновський);

Обридла дневі суєта людськая, Спустився він спочити в темноті (Л. Глібов).

2. Те саме, що спа́ти.

[Грицько (увіходячи):] Я думав, що ви ще спочиваєте. Доброго ранку вам! (Панас Мирний);

В ту суботню ніч, коли всі вже спочивали у верхівнянському палаці, не спочивала тільки господиня – Евеліна Ганська (Н. Рибак);

– Вечеряли у світлиці, Мед, вино пили; І в кімнаті на кроваті Спочити лягли (Т. Шевченко);

Може, мати на полу спочити лягла – спить: очі закриті (А. Головко);

Князь і не спочинув, .. Та п'є, та гуляє Аж у гаї... Бо в покоях Дочка спочиває .. Реве хазяїн: – Будем пить, Аж поки наша доня спить (Т. Шевченко);

Засинайте, спочиньте... (М. Вінграновський);

* Образно. Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають (Леся Українка).

3. перен., уроч. Бути мертвим, лежати в могилі.

[Настя:] Чи живий ще тут мій милий син Панас? Чи, може, спочиває вже у сирій землі (І. Нечуй-Левицький);

[Хмельницький:] Прощай, Туре. Тебе покриємо високою могилою, щоб століття люди бачили і знали, де спочиває славний син народу нашого... (О. Корнійчук);

Старий спочив уже на цвинтарі (П. Куліш);

В могилі героїв спочив капітан, Безстрашний моряк з України (М. Нагнибіда);

По смерті я мирно спочину в оселі спокійній (М. Зеров).

[Тут] спочива́є / спочи́в (спочи́ло) прах (ті́ло) див. прах.

◇ Відпочива́ти (спочива́ти) / відпочи́ти (рідко спочи́ти) се́рцем (душе́ю) див. відпочива́ти;

(1) В моги́лі спочи́ти – померти.

Дай же, дівчино, хустину, Може я в бою загину – Накриють очі темної ночі, Легше в могилі спочину (з народної пісні);

О́ко (по́гляд, о́чі) спочива́є (спочива́ють, спочива́ло, спочива́ли і т. ін.) / спочи́ло (спочи́ли, спочи́є, спочи́не, спочи́нуть і т. ін.) див. о́ко¹;

Се́рце (се́рде́нько) спочи́не (спочи́ло і т. ін.) див. се́рце;

(2) Спочива́ти (спа́ти) / спочи́ти (засну́ти) наві́ки (дові́ку, ві́чним (вікові́чним) сном):

а) бути похованим, лежати у могилі.

Вічним сном спочивають там [на кладовищі] герої-гвардійці... (Остап Вишня);

Він так мало просить. І цілком заслужив, щоб спати вічним сном під молодими дубами, які сам посадив у полі, – погодився Байрачний (І. Цюпа);

Син його не повернувся з Балканських гір: навіки спочив .. у братській могилі аж у Болгарії (М. Стельмах);

Де гриміли в розграї грозами гармати, сплять під обелісками вічним сном солдати (Д. Луценко);

б) (тільки док.) вмерти, загинути.

Не вертатись вже до тебе [дівчини] козаку, – Заснув в степу він, сердега, довіку... (з народної пісні);

Поблагословив він сина й жінку, наказав не журитись, хороше поховати його, та й спочив навіки (Марко Вовчок);

І знову плаче трембіта. Тепер вже на смерть... Спочив хтось навіки по тяжкій праці (М. Коцюбинський);

Він здригнувся, легенько зітхнув, Усміхнувсь і навіки заснув (П. Грабовський);

І все виникають у пам'яті втрачені друзі, що сном віковічним заснули на Волзькому лузі (С. Голованівський);

(3) Спочива́ти / спочи́ти в Бо́зі, книжн. – бути похованим, лежати у могилі.

Ось каплиця на дорозі. Давно тут спочивав у Бозі якийсь-то князь, тепер святий, що месник вбив його лихий (М. Драй-Хмара);

(4) Спочива́ти (почива́ти) / спочи́ти (почи́ти) на ла́врах – заспокоюватися, задовольнятися досягнутими результатами, наслідками.

[Коваль:] Ніколи не почивайте на лаврах. Вчіться! Мистецтво – це труд і наука (З. Мороз);

Нині вісімдесятилітній метр спочиває на лаврах і спостерігає за успіхами свого сина, який радує його дедалі більше (М. Слабошпицький);

Як шкодять театру утриманські настрої, обивательська благодушність, прагнення спочити на лаврах (з мемуарної літ.).