тратити

витрача́ти (тра́тити) по́рох. Докладати значних зусиль для здійснення, досягнення чого-небудь (перев. марно, без сподіваних наслідків). Лінія знову замовкла. Маковейчик ще деякий час надсадно кричав у трубку, лаючи свого напарника.. Одначе, видно, даремно витрачав Маковей свій порох: напарник таки мовчав (О. Гончар); — У мене, наприклад, всі корови високоудійні..— Ясно? — ущипливо резюмував Кологойда.— А ви нас, рабів Божих, викликали серед ночі, агітуєте, накачуєте. Тратите порох, ламаєте, як ото кажуть, двері (І. Рябокляч).

втрача́ти (губи́ти, тра́тити) / втра́тити (згуби́ти, стра́тити) го́лову. 1. Ставати нездатним обдумано, розсудливо діяти, поводитися (перев. у складній ситуації). Звірячий жах ганяв його по хаті, од дверей до дверей, а він намагавсь гамувати його і весь тремтів.— Не втрачай голови...— говорило щось у ньому (М. Коцюбинський); (Романюк:) Не бійся: твій тато не з тих, хто голову губить... (О. Корнійчук); Та не було часу на бідкання, а Мстислав не був з тих, що тратять у скруті голову (Ю. Опільський); Я сам голову згубив — скочив на ноги та як гукну на повний голос: “Браво, Манюрка!” (Ю. Яновський); Найменша дитина тяжко заслабла на запалення в легенях, і ми зовсім стратили голову та живемо як у тяжкому сні (М. Коцюбинський); // Переставати реально, об’єктивно сприймати й оцінювати факти, дійсність. Гітлер, зірвавши великий куш, утратив голову: він гнав час, мов перекладну тройку на поштовій дорозі (О. Сизоненко); // Напружено думати над чим-небудь без певних результатів. Щось з животом сталося таке незвичайне, що професори тратять голови, а мене заспокоюють лише вприскуванням морфіну (М. Коцюбинський). 2. Безрозсудно закохуватися в кого-небудь. Вона знає, як я люблю її. Як дурисвіт, як хлопчак, що втратив голову (П. Колесник); Я цілком розумію його стан — сидіти біля такої красуні і все розуміти було б щонайменше неввічливо. Я на його місці і в його роки, напевне, вже давно б втратив голову (В. Собко).

втрача́ти (тра́тити) / втра́тити (стра́тити) ро́зум (глузд). 1. Переставати нормально мислити, поводитися; ставати божевільним. — Говорили поміж себе люди, що дід зовсім розум втратив, де ж таки — ходить та й ходить, аж до сусідньої області забивається, гасає, як той Марко по пеклу (Ю. Яновський); Хто глянув би збоку на цей розгардіяш, міг би подумати, що тут люди втратили глузд і тільки шаленіють, не тямлячи себе, замкнуті в цій клітці, сповнені пекучої задухи (О. Гончар); — Вона стратила розум, збожеволіла,— загомоніли молодиці (І. Нечуй-Левицький); Якого страху набралася вона тоді в поганім тім млині, мало розуму не стратила (О. Кобилянська); (Маруся:) Моя мати! Тут, в Цареграді! Ні! Я доспівалась... Я з горя притужила тінь своєї матері... Мабуть, вмерла моя мати!.. Боже мій, поможи мені! Я, здається, стратила розум (О. Левада). 2. Бути неспроможним обдумано діяти у складній ситуації; губитися. — Усі знають, що Софроній, хитрющий і зухвалий, нікого не боїться й ніколи не втрачає глузду (М. Івасюк); (Орест:) Сам я, може, й не піду на риск,.. але коли мене захопить яка стороння стихійна сила, тоді я трачу розум! (Леся Українка); І не думав, і не гадав ніколи він, що Тихін отакий легковірний: хтось белькнув дурним язиком, а він уже й глузд втратив (А. Головко).