Герцен Олександр Іванович

(1812–1870) — російський філософ і публіцист. Герцен був позашлюбним, але улюбленим сином російського аристократа і німкені. Він став центральною постаттю російської думки XIX століття, посідаючи проміжну позицію між західниками і слов’янофілами та між лібералізмом і соціалізмом. До 1847 року він був провідним західником; згодом, перебуваючи в еміграції в Західній Європі, він написав свої головні твори у відповідь на поразку революції 1848 року та свою особисту трагедію – зраду, а в 1852 році і смерть своєї дружини. Він заснував вільну російську друкарню, і його видання, передусім «Дзвін» та «Полярна зірка», справляли вплив на російську думку в роки, що передували реформам Олександра II. Його вважають засновником російського народництва (Див. популізм), а його мемуари «Минуле і думи» (1861–1867) є значним внеском у російську літературу. Перебуваючи під сильним впливом Гегеля, Герцен сприйняв діалектику як пояснення історичного прогресу, але відкинув ідею історичної неминучості та існування будь-якої раціональної сили в історії. У своїх ранніх філософських творах він ділив історію на три періоди: природної безпосередності, думки і – на сучасному йому етапі – дії. Він глибоко вірив у здатність людини формувати свою власну долю. Його соціалізм, що сягає своїми коренями Прудона та Феєрбаха, завжди залишався анархістським, утопічним й антимарксистським за своїм духом і не завжди уживався з його настійною турботою про розвиток індивідуальної особистості. В ім’я індивідуалізму він виступав проти наголошення слов’янофілами на принципах православ’я і примиренства, що уособлювалися в селянській общині та російському уряді допетровської доби. Хоча Герцен і захищав європеїзаторську політику Петра I, він, утім, порвав із російськими лібералами, які вбачали в Європі політичну модель для розвитку Росії. Герцен відкинув парламентську демократію, розглядаючи її як договір між хазяями і рабами. Він ніколи не був конституційним демократом, а його досвід 1848 року лише довершив його розчарування в буржуазному, капіталістичному суспільстві. Його моралістичне відкидання буржуазної посередності і вульгарності відображало засади його аристократичного виховання. У творі «З того берега», написаному після поразки французької революції 1848 року, він рішуче виступає на захист індивідуальної свободи супроти ідеологій, що вимагають жертвувати теперішнім заради прийдешніх утопій. Однак попри таке відкидання всіх міфів невдовзі він винайшов свій власний. Утративши віру в соціалістичну революцію в Європі, він звернувся до витлумачення російської селянської общини як зародкової соціалістичної організації, яка дасть змогу Росії перейти безпосередньо від феодалізму до соціалізму, випереджаючи капіталістичний Захід, що схиляється до свого занепаду. Однак хоч Герцен і був включений до європейського поступу ХІХ століття, він ніколи не піддавався спокусі знайти неуникний взірець в історії, як і не пробував ідеалізувати російського селянина. Його найвищий ідеал полягав у злитті індивідуалізму інтелектуалів із селянським колективізмом; але в своїх більш реалістичних висловлюваннях він змальовував глибоку прірву між інтелігенцією і масами та побоювався знищення європейської цивілізації в результаті насильственої (хай, як на нього, і справедливої) комуністичної революції. Хоча Герцен ніколи не був економічним теоретиком, його бачення соціалізму залишалося орієнтованим на селянина й кооперацію. Його заклики до російської еліти йти в народ, не тільки навчати, але й навчатися, надихали представників провідної течії російського народництва, і він надав цього руху його анархістського й ідеалістичного спрямування.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ГЕРЦЕН Олександр Іванович — • ГЕРЦЕН Олександр Іванович [псевд. — Іскандер; 25.III (6.IV) 1812, Москва — 9(21).I 1870, Париж, похований у Ніцці] - рос. революційний демократ, філософ, письменник, публіцист і літ. критик. Навчався 1829 — 33 в Моск. ун-ті. Разом... Українська літературна енциклопедія
  2. Герцен Олександр Іванович — 1812-70, рос. мислитель, письменник; з 1847 в еміграції; 1857-67 видавав журнал Колокол, нелегально переправляючи його у Росію; співзасновник Землі і волі (1862); підтримав Січневе повстання 1863-64 у Польщі; виявляв прихильний інтерес до укр. проблем; мемуари Минуле й думи. Універсальний словник-енциклопедія