Кросленд Чарльз Ентоні Равен

(1918–1977) — англійський соціаліст. Провідний післявоєнний ревізіоніст і теоретик англійського соціалізму Кросленд у 1950–1955-х і в 1959–1977-х роках був депутатом парламенту від партії лейбористів, а впродовж 1964–1970-х та 1974–1977-х років – прем’єр-міністром в урядах лейбористів. Він є автором творів «Економічна проблема Англії» (1953), «Майбутнє соціалізму» (1956), «Консервативний ворог» та «Соціалізм сьогодні» (1974). Славою теоретика в галузі політики він завдячує праці «Майбутнє соціалізму». За власним висловом, Кросленд збирався стати другим Едвардом Бернштейном, який у своєму дослідженні «Еволюційний соціалізм» (1898) спростував марксистські теорії занепаду капіталізму та неминучості соціалізму (Див. марксизм). Як і Бернштейн, він відкидав Марксів аналіз капіталізму і визначав соціалізм на основі цінностей і принципів, які можуть бути реалізовані в рамках демократичної політичної діяльності (Див. також соціал-демократія). Кросленд твердив, що на середину 50-х років капіталізм настільки фундаментально змінився, що більше не є тим капіталізмом, яким бачив його Маркс. Це перетворення, що частково стало наслідком тиску з боку демократів, було спричинене різними явищами: ріст профспілок зумовив зміну балансу сил у виробничих договорах; власність нині стала менш важливою, ніж управління; прийняття рішень у промисловості перейшло до рук професійних управлінців, які не обов’язково поділяють цінності традиційних капіталістів; всеосяжна держава загального добробуту постала в Англії; тут існує повна зайнятість; тут було викорінено вихідну бідність; суспільство взяло під свій контроль провідні галузі промисловості; уряди отримали низку засобів управління економікою задля підтримання високого рівня зайнятості, низького рівня інфляції і безперервного зростання. Поєднання цих факторів, як зазначав Кросленд, зумовило докорінну зміну капіталізму і владних відносин у ньому. Класичний марксизм не може слугувати надійним дороговказом у такому зміненому світі, тож і майбутнє соціалізму потребує переосмислення. Кросленд визначав соціалізм виходячи з ідеалів та принципів, які заторкують поняття рівності. Первинною метою соціалізму є встановлення більшої соціальної рівності, яка має вийти далеко за рамки рівності можливостей, що її висувають на перше місце ліберали і консерватори, оскільки це стосується не тільки відкритого доступу до вищих ешелонів влади, а й більш егалітарного розподілу винагород, рангів та привілеїв і знищення існуючого класового розшарування. Він доводив, що необхідність встановлення більшої рівності диктують такі чинники: 1) економічна ефективність – за існуючої системи високий статус та винагороди не пов’язуються безпосередньо з економічною функцією; 2) досягнення більшої згуртованості суспільства – існування нерівності викликає обурення, що, в свою чергу, відбивається на економічному розвитку; 3) несправедливість у винагородженні талантів і здібностей, за які особа несе обмежену відповідальність, оскільки вони здебільшого залежать від природи та виховання; 4) застосування доволі невірно визначеного поняття соціальної справедливості, яке в праці «Соціалізм сьогодні» пов’язується з «теорією справедливості» Роулза. Згідно з таким визначенням соціалізму до засобів установлення такої рівності слід підходити з емпіричного погляду, а не розглядати її як догму. Традиційно Лейбористська партія Англії готувала законопроект про масову націоналізацію згідно з конституцією Клавдія ІV. Одначе Кросленд вважав державну власність усього лише засобом установлення більшої рівності, причому засобом, який з огляду на вищезазначені зміни капіталізму ставав дедалі більш недоречним. Хоч у сфері оподаткування може існувати потреба в застосуванні державних важелів впливу заради безпосереднього перерозподілу багатства, проте Кросленд дотримувався тієї думки, що є два інших ключових засоби для встановлення рівності. Перший засіб – це розвиток всебічної освіти, що спричиниться до ще більшого змішання класів і дозволить уникнути встановлення лідерства еліти такого штибу, що її, на його думку, виховують і в середній класичній, і в безплатній державній школах. Другий засіб – це економічний розвиток, що приноситиме фінансові дивіденди, використання яких на задоволення суспільних потреб докорінно покращить відносне становище найбідніших, а водночас дозволить заможнішим підтримувати свої абсолютні стандарти життя. Це важливо для забезпечення лояльності заможніших до більш егалітарного суспільства. Проте Кросленд відмовився вказати, у якій саме точці слід припинити боротьбу за рівність. Він був переконаним плюралістом як у політичному, так і в економічному та культурному відношеннях, але вважав, що можна встановити більшу рівність, не відкидаючи цінностей плюралістичного у моральному плані суспільства.