Монтень

Монтень Мішель, де (1533–1592) — французький філософ та есеїст. Монтеня найбільше знають як одну з найвизначніших постатей в історії національної літератури, зокрема як засновника жанру «есе». Однак в остаточному підсумку найбільше його історичне значення полягає в тому, що він є одним із найперших філософів-творців і пропагандистів сучасної йому ліберальної доктрини й ладу (Див. лібералізм). Монтень народився в заможній купецькій родині й більшу частину свого життя прожив поблизу Бордо. 1571 року він звільнився з посади в місцевому магістраті, щоб розпочати роботу над єдиною книгою, яку він написав для оприлюднення, – збіркою «Досліди». Проте й надалі він продовжував відігравати активну, переважно неформальну роль у політиці як посередник між ворогуючими сторонами, які вели релігійні війни, та радник майбутнього короля Генриха IV, котрий зрештою поклав цим війнам край. З 1581 до 1585 року Монтень був мером міста Бордо. З першого погляду уривчасті й безладні, «Досліди» було вперше опубліковано 1580 року в двох книгах; книга ІІІ з’явилась у п’ятому виданні (1588), а згодом Монтень вніс до її тексту численні правки та доповнення. Дві найвиразніші наскрізні теми книги – щира сповідь автора та його «скептицизм». Твір стихійно слідує «еволюційній» схемі, рухаючись від стоїчного й позаособистісного тону багатьох початкових розділів – а вони часто містять низку цитат із класиків – крізь систематичну «скептичну» критику релігії і філософії в «Апології Раймунда Сабундського» (цей розділ куди довший од решти) до кульмінації в найбільш «інтимних», написаних розмовним стилем, розділах книги ІІІ, де автор сповідує «епікурейське» ставлення, гедонізм і терпимість. Хоча деякі вчені тлумачать цю еволюцію як відображення зміни позицій і настроїв автора під час написання твору, однак текст далеко не вичерпується таким витлумаченням. З огляду на твердження Монтеня про послідовність твору його очевидну еволюцію варто розцінювати як риторичний засіб, за допомогою якого автор прагне справити вплив на зрушення у свідомості своїх читачів. Почавши стереотипним зверненням до мудрості древніх, Монтень поступово виявляє обмеженість цієї мудрості – зокрема її неспроможність полегшити тілесні страждання людського буття. Одначе справжнім об’єктом «скептичних» нападок Монтеня є християнство, яке має за свою основу ніяк не доведене «припущення» щодо становища людини у світі і людської здатності до осягнення його смислу і яке призводить до тиранії, переслідувань та зайвих страждань. Монтень спокушає читача альтернативою християнському й античному світогляду – привабливістю того способу життя, що його сповідує й дотримується він сам, – у «неамбітних», але сумирних і гранично обачних пошуках насолоди. Попри відверту заяву про несприйняття будь-яких політичних змін Монтень викриває безглуздість тогочасного політичного ладу й пропонує замінити його такою формою правління, призначення якої зводиться до захисту свободи людини жити так, як їй заманеться. Він прагне також перетворити філософію на «медичну» науку в широкому смислі слова, яка має на меті підкорити природу, аби життя стало більш комфортним. Щоб почувати себе задоволеною, людині слід вгамовувати свої марні духовні поривання, а разом із тим розширяти царину земних утіх.