Полібій

(бл. 200 – після 118 до н. е.) — греко-римський історик. Полібій почав свою кар’єру з нижчих військових і політичних щаблів грецької держави, громадянином якої він був як представник Ахейської спілки. Ця держава, сформована в третьому столітті до н. е., охоплювала більшу частину південної Греції. Та коли в 200 році до н. е. римляни розпочали в Греції широкомасштабні воєнні дії проти македонського царства, Ахейська спілка після деяких вагань пов’язала свою долю з ними. Тільки через тридцять років, коли Maкедонія зробила останню спробу утвердити свою незалежність від Риму, Ахейська спілка спробувала обережно дистанціюватися від римської політики. У результаті після поразки Македонії Полібія разом з багатьма іншими було вивезено до Італії. Жив він там набагато краще, ніж його співвітчизники, бо представники римської еліти прийняли його як друга. Без сумніву, це трапилося завдяки його інтелектуальним здібностям, потрібним Риму, котрий жадав грецької культури. Полібій швидко висунув пропозицію вести літопис перемоги римлян над усім світом; спочатку він мав намір охопити період від походу Риму на Сицилію в 264 р. до н. е. до остаточної поразки Македонії в 167-му, але згодом вирішив продовжити свою хроніку до зруйнування Карфагена в 146 році, щоб зібрати дані, на основі яких можна оцінити якість правління римлян (Див. Риму політична думка). Центральна частина «Загальної історії» Полібія представлена в шостій книзі, у якій він описує римську політичну систему за часів її розквіту. Важливим для його концепції Риму є те, що він описав і його найбільш виразні політичні аспекти, і його військову систему. Але Полібій, котрий писав серед іншого і для греків, спробував поставити і Рим у загальний контекст Греції, говорячи про різні системи і досліджуючи Рим у світлі грецьких теорій розвитку держави. Мабуть, під впливом своїх римських приятелів Полібій доводив, що створення римської політичної системи стало результатом колективних зусиль суспільства як цілого, здійснюваних протягом тривалого часу, і чимдалі, тим більшою мірою. Однак він також прагнув прив’язати історію римської політичної системи до двох теоретичних положень грецького походження. Одне з них полягало в тому, що розвиток держав є циклічним процесом: монархія перероджується в тиранію, яка заміщується аристократією; остання, в свою чергу, переростає в oлігархію і змінюється демократією; після цього вона вироджується в oхлократію, диктатуру юрби, але період анархії веде знову до виникнення примітивної монархії. Водночас Полібій оперував і в рамках, окреслених моделлю розвитку людського і тваринного світу, який проходить цикл від народження, зростання, розквіту і занепаду до смерті. Насамкінець, він також хотів вірити, що римській державі так чи інакше вдалося досягти настільки високого рівня розвитку, що вона вже не підкоряється ні циклічному закону в будь-якому його вигляді, ні жодній біологічній моделі. Рим фактично був неперевершеною мішаниною – Полібію ніде не вдається чітко пояснити, яким чином цього вдалося досягти, – монархічним, аристократичним чи демократичним шляхом. Це поняття мішаного устрою отримало подальший розвиток у пізніших політичних теоріях, і варто зауважити, що Полібій пропонував не систему противаг і стримувань законодавчої влади, а таку систему, кожен з елементів якої мав свою власну сферу впливу. Ця сфера впливу була обмежена сферами впливу двох інших складових держави; і це був якраз той випадок, коли за певних обставин взаємодія з одним або кількома іншими складовими була необхідною для того, щоб будь-яка діяльність могла мати місце взагалі.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me