Шотландське Просвітництво

Упродовж 1740—1790-х років Шотландія стала епіцентром яскравого спалаху інтелектуальної діяльності, що нині отримав назву шотландського Просвітництва. Найвидатнішими постатями були Девід Юм та Адам Сміт, а оточувала їх ціла плеяда мислителів, до якої входили Адам Фергюсон, Френсис Гатчсон, Вільям Робертсон, лорд Кеймс, Томас Рейд, сер Джеймс Стюарт і Джон Міллар. Їхні інтереси простягалися від метафізики до природничих наук, але найбільш помітних й показових досягнень шотландське Просвітництво загалом добилося в галузі історії, моральної та політичної філософії, а також політичної економії – у вивченні того явища, що отримало назву «соціального прогресу». У контексті ширшого європейського Просвітництва шотландське Просвітництво має розглядатися як характерно «провінційне», зрівнянне з Просвітництвом десь у французькій провінції або ж у провінційних містах Італії та Німеччині XVІІІ століття. Шотландські мислителі, природно, культивували зв’язки з Парижем, столицею Просвітництва, але їхні інтереси, були, як здається, ближчими до зацікавлень філософів-реформаторів Просвітництва з віддаленого Неапольського королівства. Для шотландської і неапольської думки рівною мірою були характерні пріоритетність економічного розвитку, нагальна зацікавленість його моральними та політичними засадами і наслідками, що відображає фундаментальні збіги в європейському провінційному досвіді. Водночас досвід Шотландії XVІІІ століття відрізняється від досвіду інших провінцій деякими важливими аспектами, які й сформували шотландську думку як таку. Початок повільного, але реального економічного зростання Шотландії в добу Просвітництва надав шотландським мислителям неочікувану можливість безпосередньо ознайомитися з розвитком і його соціальними наслідками. Договір 1707 року з Англією, за яким Шотландія обміняла свій незалежний парламент на вільну торгівлю з Англією та її провінціями, став не просто поштовхом до економічного зростання Шотландії або рушієм шотландського Просвітництва. Він природно привернув увагу до взаємозалежності між інституціями та економічним розвитком. Релігійна лібералізація (приборкання в XVІІ столітті пресвітеріанства, яке суворо дотримувалося Заповіту, «поміркованим» духовенством під проводом Вільяма Робертсона), освітня реформа (в ході якої університети Единбурга, Глазго, Абердина та Сент-Ендрю було перетворено на провідні навчальні заклади протестантської Європи) та поява численних добровільних товариств і клубів на кшталт Вибраного товариства Единбурга – усе це, безумовно, стало передумовами Просвітництва. Ці передумови забезпечили середовище, у якому шотландські мислителі вивчали й усвідомлювали важливість установлення в суспільстві моральних та культурних рамок і яке й визначило їх ставлення до матеріального прогресу. Однак жоден із цих виразних аспектів шотландського досвіду не спонукав місцевих просвітителів до надмірної радикальності. Не будучи самовдоволеними і в різні способи прагнучи справляти вплив на розвиток держави, шотландські мислителі все ж таки ставилися доволі оптимістично до майбутнього, а тому всі свої сили спрямовували в основному на пізнання і відносно мало сил віддавали справі реформування. Це була рідкісна нагода, якої шотландське Просвітництво не пропустило. Шотландія не лише надала своїм мислителям стимул у вигляді свого особливого, негадано вдалого провінційного досвіду. Вона була й космополітичною в інтелектуальному плані, з кінця XVІІІ століття стаючи все більш відкритою для нових напрямків розвитку європейської думки. У Шотландії, як і деінде, ніщо так не сприяло розширенню інтелектуальних горизонтів, як тріумфальна хода ньютоніанства в природничих науках. Вплив філософії Ньютона в Шотландії (не такий, як на Юма) ще й досі ретельно вивчають; очевидно одне: не одного лише Юма вона надихнула на здійснення відносної революції в науці про людину і суспільство. З огляду на зміст такої науки шотландці наблизилися до всіх основних європейських традицій моральної та політичної думки. Природне право Пуфендорфа і Локка та моральна філософія Шефтсбері справили винятковий вплив на університетську освіту. У лекціях Гатчсона, професора моральної філософії з Глазго, ці предмети поєднувалися, створюючи академічний дискурс, здатний охопити весь діапазон соціальних явищ. Подальше піднесення забезпечили інституціональні та моральні концепції класичного і громадянського гуманізму. Основоположною тут є постать Ендрю Флетчера, чиї ексцентричні безкомпромісні памфлети стимулювали розвиток менш формального стилю політичного дискурсу. Академічні і політичні дискурси для Шотландії XVІІІ століття не були взаємовиключними; тим паче вони не перешкоджали постійній відкритості європейської думки. Неапольський історик Джіанноне (але не Віко), французькі philosophes Монтеск’є, Вольтер, Руссо, Кене і Тюрго щвидко стали відомими шотландцям. Та поява специфічно шотландських ідіом у дискурсі свідчила про інтелектуальну самостійність і дала шотландським мислителям можливість гідно відгукнутися на роботи своїх європейських сучасників власним значним внеском. Відійшовши від сфери метафізики та природничих наук і зосередившись на дослідженні «поступу суспільства», шотландське Просвітництво зробило свій найбільший внесок у трьох сферах. По-перше, це було дослідження походження і розвитку суспільства і держави. Ідучи вслід за Юмом, жоден шотландський мислитель не поділяв концепції закону – буцімто суспільство і держава постали на основі вихідного договору. Для Юма і Сміта є неприйнятними апріорні теологічні припущення про Природний Закон, що тягне за собою обов’язок дотримуватися договору, й усі шотландці були згодні з тим, що значення, якого надавали договору правники-теоретики минулого, зокрема Локк, з історичного погляду є неадекватним. У «Трактаті про природу людини» (1739–1740) Юм припускав, що суспільство постало з родини, а держава – з необхідності захищати та оберігати власність. Продовжуючи його думку, найвагоміший виклад нового, власне історичного підходу подали Сміт у прочитаних в університеті Глазго «Лекціях з правознавства» (1762–1766), Фергюсон – у «Начерках історії громадянського суспільства» (1767) та Міллар – у праці «Походження суспільної ієрархії» (1770). Смітові належить класичне положення теорії: у розвитку суспільства існують чотири окремі стадії відповідно до способів існування – мисливська, скотарська, землеробська і підприємницька; ускладнення держави на кожній стадії розвитку зумовлюється природою і масштабами володіння власністю. Так само і Фергюсон підкреслював історичну роль власності, одначе він запропонував іншу класифікацію типів суспільства, піддавши особливо ретельному аналізу войовничу культуру дикунських і варварських суспільств. У свою чергу, лорд Кеймс у своїх «Трактатах з історії права» (1758) прямо пов’язував становлення права із соціальним прогресом, а Вільям Робертсон звертався до нових теорій, окреслюючи спрямування власних історичних оповідей, особливо в передмові до своєї «Історії Карла V» (1769) під назвою «Погляд на розвиток суспільства в Європі». Відмовившись від старого правового підходу, шотландці не уникли і деяких аналітичних втрат. Характерною є спроба Локка ввести стандарт, поза рамками якого можна й не зважати на оцінку законності соціальних установлень щодо власності та держави. Однак нова історична перспектива, на щастя, уможливила бачення суспільства як системи взаємопов’язаних складників, і це дозволило закласти основи науки про суспільство. По-друге, шотландці зробили значний внесок у царину аналізу моралі та інституцій фінальної, підприємницької стадії розвитку суспільства. Тут сполучаються поняття класичного гуманізму та природного права; стає явним зростаючий незбіг думок. Даючи відсіч Мандевілю, Юм іде в наступ, висміюючи потаємне класичне упередження, що розкіш веде до морального каліцтва. Розкіш, стверджує він у своїх «Моральних і політичних дослідах», є економічно і морально корисною, оскільки сприяє встановленню більш чіткої суспільної ієрархії і піднесенню особистих та суспільних цінностей. Класичний ідеал доброчесності, з іншого боку, є протиприродним і небезпечним. Сміт слідував Юму, запевняючи у своїй «Теорії моральних почуттів» (1759), що належним стандартом для цивілізованого суспільства є права власності і що сучасна суспільна ієрархія, породжуючи сподівання, сприяє поліпшенню умов життя всіх. Та попри це Сміт згодом додає, що прагнення до багатства і посад може справляти негативний вплив на моральні якості людей. Набагато меншу впевненість у моральних наслідках торгівлі висловлювали Кеймс, Міллар і Фергюсон. У своєму «Начерку...» Фергюсон доводив, що фахова спеціалізація непоправно принижує нижчі класи підприємницького суспільства, а вищим загрожує неминучим моральним занепадом. Будучи антискептиком у своїй моральній філософії, Фергюсон зухвало розвінчує класичне поняття доброчесності і стверджує, що єдиним засобом її впровадження є народне ополчення. Інтерес Фергюсона до морального стану підприємницького суспільства не поширювався на його інституції. Як і більшість шотландських мислителів, він схилявся до тієї думки, що державні структури природно і більш-менш адекватно пристосовуються до економічних і соціальних змін, і підкреслено ігнорував поняття законодавця-засновника. Проте таку його байдужість до інституцій не поділяли Юм і Сміт. Вони вірили, що у зв’язку з пришестям підприємницького суспільства виникають потреби в нових інституціях, потреби, що вимагають конструктивної відповіді. Важливо було насамперед обмежити гніт держави, звести його до мінімально необхідного забезпечення захисту справедливості та виконання громадських робіт і в довгостроковій перспективі також розширити можливості для участі громадян у політичному житті. Маючи сумніви щодо стабільності англійського державного устрою, Юм запропонував як модель підприємницького суспільства федеральну республіку. Сміт схилявся до принципу суверенності парламенту і висунув – звичайно ж, утопічний – проект Англоамериканської імперії. Ні Юму, ні Сміту не вдалося створити теорії новітньої держави, це досягнення ХІХ століття. Але їхні дослідження підтвердили, що інституціональні питання мають віднині співвідноситися з економічним життям, вони ж подали обгрунтоване витлумачення значення особистої та політичної свободи. По-третє, найвищим здобутком шотландського Просвітництва є фактичне створення політичної економії. Як уявляли собі шотландці, політична економія була складовою ширших досліджень процесу суспільного розвитку. Вона постала з історичного факту виникнення підприємницької стадії суспільного розвитку. Вона передбачала вивчення багатства з точки зору моралі поряд із визнанням того, що сподівання людей більше не повинні розглядатися головним чином у зв’язку з потребами прожитку. Насамкінець, вона взяла на себе усвідомлення ролі інституціональних засад економічної діяльності. Але політична економія була не просто сумою цих історичних, моральних та політичних досліджень. Визначальним досягненням, на якому шотландці грунтували свою політичну економію, стало переконання в тому, що економічне життя здатне до саморегулювання, а економічний поступ є динамічним процесом, котрий розвивається сам по собі. Знову ж таки саме Юм і спричинився до цієї дискусії своїми провокаційними, хоч і фрагментарними начерками. Сер Джеймс Стюарт у своїх «Принципах політичної економії» (1767) спробував водночас і відповісти на всі аргументи Юма, і подати вичерпний виклад предмета. На нещастя для Стюарта, його твір був швидко й остаточно затьмарений опублікованою в 1776 році працею Сміта «Дослідження про природу і причини багатства народів». У цій праці було розкрито природні механізми ринкового саморегулювання, окреслено структурну модель економічного зростання і роз’яснено важливе значення поділу праці та капіталу, сільського господарства та фабричного виробництва. На думку Сміта, політична економія може бути всього лише «галуззю науки для політичних діячів і законодавців», проте праця «Дослідження про природу і причини багатства народів» є зрозумілою сама по собі. Краще вибудувана, більш доступна, більш переконлива та й просто більш розумна, ніж «Принципи...» Стюарта чи їх європейські аналоги – «Економічна таблиця» («Tableau eґconomіque», 1758–1759) Кене та «Лекції з комерції» («Lezіonі dі commercіo», 1765) Дженовезе, вона по праву поклала початок політичній економії. Смерть Сміта в 1790 році вважають належною датою для позначення завершення шотландського Просвітництва. У Шотландії, як і в усій Європі, французька революція спричинилася до змінення передумов і течії інтелектуального життя. Між 1790 та 1830 роками у відповідь на виклик політичного радикалізму нове покоління шотландських мислителів почало засвоювати спадщину Просвітництва. Викладач моральної філософії з Единбурга Дугальд Стюарт спробував дати синтез моральної філософії здорового глузду Томаса Рейда та історичної й економічної теорії Сміта. Його учні, літературні леви «Единбурзького ревю», зробили спробу відновити політичну ідеологію вігів. Маючи більш консервативні уподобання, сер Вальтер Скотт поєднав історичну перспективу шотландського Просвітництва з новим, натхненним німцями, сплеском інтересу до національної культури, написавши роман «Веверлі». Але найбільш довготривалим наслідком шотландського Просвітництва стала класична політична економія, яка розвивалася в Англії починаючи з 1800 року. Політична економія Мальтуса, Рікардо та їх послідовників легко обходилася без ширших рамок історичної, моральної і політичної теорії, за яку ратували шотландці: якщо вона і була пов’язана з певною політичною теорією, то цією теорією був філософський радикалізм. Та все ж політична економія вочевидь була витвором Адама Сміта і шотландського Просвітництва. Див. також Юм і Сміт.