відчуження

Центральне поняття в сучасній соціальній і політичній теорії, теології, соціології та психології. Простіше кажучи, відчуження стосується умов відокремлення чи відсторонення. Термін походить від латинського дієслова alіenare, що означає «роз’єднувати», «усувати» чи «відбирати». Спочатку слово «відчуження» означало передачу майна однієї особи іншій, але поступово воно набуло ширшого значення і стало асоціюватися із змінністю чи незмінністю таких нематеріальних набутків, як права і свободи, а також із рисами та властивостями, яким ми наділені як громадяни і як просто людські істоти. Звідси в ужитку XVІІІ століття з’явилося поняття «невід’ємне право» – таке право, яке не можна відчужити, тобто купити, передати, продати або відняти в такий спосіб, як позбавлення прав. Ці первинні значення до сьогоднішніх днів збереглися в правовому лексиконі, де власність (та й улюблені речі) і досі носять назву «відчужуваних». Проте це не те значення, в якому цей термін уживають у сучасній теорії суспільства. Упродовж останніх двох століть слово «відчуження» набуло й інших значень; деякі з них і будуть розглянуті нижче. Популярність і широке вживання цих сучасних значень є результатом відносно недавнього розвитку. Наприклад, у виданій 1930 року «Енциклопедії суспільних наук» було вміщено статтю «Відчуження власності», тобто тут ішлося про відчуження в його первинному юридичному значенні, але не про відчуження в якомусь із більш близьких до сучасного вжитку філософському, психологічному чи соціологічному сенсі. На відміну від цієї енциклопедії до складу наступного видання – «Міжнародної енциклопедії суспільних наук» – було включено досить розлогий вступ до статті про відчуження (Див. Lіchtheіm). У будь-якому разі останніми роками термін «відчуження» страждає на надмірність значень. Для одних це аналітичне поняття із сфери соціології, для других – синонім невиразного відчуття Аngst (відрази) чи навіть ennuі (нудьги), а для третіх – центральне поняття критичної теорії. Значення цього терміна стало настільки багатим і розмаїтим, що деякі сучасні дослідники припускають: він став практично беззмістовним словом, «словом-фетишем», яким «люди ніби й захоплюються, але вживають не там, де треба». «Вживаючи термін «відчуження» без жодного подальшого роз’яснення того, що саме мається на увазі, ви передаєте набагато менше інформації, ніж це робили колись, калатаючи ложечкою в склянці на бенкеті; таким робом можна хіба що привернути увагу» (Schacht, pp. 244–245). Тож деякі науковці навіть пропонували відмовитися від цього терміна взагалі. Така пропозиція є водночас і крайньою і безплідною. Щоправда, існують цілковито протилежні погляди на відчуження, що їх обстоюють християнські теологи, Гегель і Маркс, сучасні екзистенціалісти, психологи та соціологи; їх можна порівняти, протиставити й оцінити на основі того, яку відповідь вони дають на такі запитання: «Хто конкретно від чого (кого) відчужується? Що стало приводом або причиною для цього відчуження? Що є результатом чи наслідком такої причини відсторонення? Ця причина є щось добре чи погане, чи ні те ні се? Такий перебіг подій є неминучим чи його можна уникнути? Чи можна подолати або усунути самі причини відчуження? Яким чином можна їх усунути? Якими будуть наслідки можливого уникнення відчуження?» Спираючись на різні підходи до проблеми відчуження, дослідники дають і різні відповіді на ці запитання. Наприклад, у традиційному християнському теологічному вченні відчуження розглядається як відсторонення людини від Бога. Основною причиною такого відлучення є гріх, а наслідком стає нещастя людини і пристрасне прагнення до єдності з Богом. Хоч це й небажано, але для людської істоти такий перебіг подій є неминучим. Однак цього можна уникнути, якщо просити милості Господньої і прийняти Христа як свого Спасителя. Як виглядає таке невідокремлене існування, ніхто не може сказати напевно, оскільки жодна людина не здатна сягнути такого блаженства і такого єднання в своєму земному житті. Існує, звичайно, багато сектантських інтерпретацій цієї проблеми. У численних нетеологічних ученнях відчуження подається як відсторонення людини від себе самої, відокремлення від інших людей і/або відмова від певних людських можливостей. Дві найважливіших і найвпливовіших концепції висунули Гегель і Маркс. Згідно з поглядами Гегеля свідомість, або дух (Geіst) отримує найвищий розвиток через успішне відокремлення, або «відчуження». Історія людства є не що інше як історія саморозвитку духу через відокремлення і самовідсторонення. Цю духовну Одиссею, що розгортається крізь час і є цілковито незалежною від індивідуальних намірів, можна в певному сенсі порівняти з духовним і психологічним розвитком кожного людського створіння. Немовля, наприклад, не в змозі відмежувати себе від своєї матері. Поступово – причому без свідомого наміру – дитина починає усвідомлювати себе окремою істотою з власними бажаннями і потребами, які відрізняються від бажань і потреб її батьків. Цей перехід від немовляти до дитини і є першим з кількох етапів «відчуження», крізь які проходить індивід, розвиваючись як окрема особистість. Те ж само, що й у випадку з індивідуальним розвитком, відбувається з історією людства: людство як вид розвиває притаманні йому розпізнавальні ознаки в ході успішного процесу самовиокремлення, кожен з етапів якого виражається, втілюється в послідовних стадіях історичного розвитку і пов’язується з ними (тими небагатьма людьми, що є філософами). Тому для Гегеля історія філософії є відображенням таких проявів, які насправді можна зрозуміти як віддзеркалення процесу саморозкриття духу в певний період історії людства. Послідовно відокремлюючись від своїх попередніх проявів, дух постійно розвивається в такий спосіб, що його ніяк не можна передбачити, – і, звісно ж, це й не було передбачено. Таке відокремлення, чи «відчуження», на думку Гегеля, є невід’ємною рисою історії і прогресу людства. Маркс також розглядав відчуження в історичному контексті. На його погляд, у різні історичні епохи відчуження (Entfremdung) набуває різних форм і значень. У капіталістичному суспільстві представники робітничого класу є відчуженими в чотирьох взаємопов’язаних значеннях. По-перше, робітник відсторонений від продукту своєї праці – оскільки його змушують продавати свою робочу силу, то він не володіє тим, що виробляє; таким чином, продукт його праці набуває «відчуженого» характеру. По-друге, оскільки робітник не може вважати свою працю вираженням чи втіленням здатності людини до творчості, він відмежований і від процесу виробництва, тобто від самої трудової діяльності. По-третє, трудівник у капіталістичному суспільстві відокремлений від тих здатностей і можливостей, які властиві йому як представникові «людського виду», особливо від процесу вільного творення й отримання задоволення від красивих речей. По-четверте, капіталістична система виробництва з її конкурентним характером і поділом праці відмежовує кожного робітника від його товаришів. Маркс відповідав на поставлені вище запитання таким чином: пролетар є відчуженим від результату своєї праці, від самого процесу виробництва, від повноцінного вираження притаманних йому людських можливостей і від своїх товаришів-робітників. Це чотирирівневе відчуження спричинене умовами капіталістичного виробництва. У результаті робітник стає всього лише деформованою оболонкою людської істоти. Причини такого відчуження можна усунути лише за допомогою повалення капіталістичної системи шляхом революції. В остаточному підсумку, отримавши свободу самовираження й утілення своїх різнобічних людських можливостей, невідокремлені чоловіки та жінки перестали б жити фрагментарним життям і шукали б самореалізації в праці і повноцінному житті. Хоча цей «гуманістичний» аспект теорії Маркса є особливо виразним у його ранніх працях, він не зникає остаточно і з його пізніших творів. Ранні праці Маркса – так звані паризькі рукописи 1844 року (які не видавалися до 1932 року й аж до 1950-х років не були перекладені англійською мовою) – після закінчення Другої світової війни справили величезний вплив на багатьох європейських та англо-американських мислителів. Марксів підхід до проблеми відчуження здавався їм зброєю, цілковито придатною для будь-якого критика капіталізму, проте водночас вони були глибоко розчаровані тим комунізмом, який розквітнув у Радянському Союзі і в Східній Європі. Таким чином, поняття відчуження стало наріжним каменем західного «критичного», чи «гуманістичного» марксизму. Проблема відчуження, якщо й не вживають самого цього слова, присутня в літературних і філософських роздумах таких повоєнних письменників, як Жан-Поль Сартр, Альбер Камю та інші, що їх часто (справедливо чи несправедливо) називають «екзистенціалістами» (Див. екзистенціалізм). Для багатьох екзистенціалістів відсторонення від інших і навіть від самого себе – це не умова, породжувана теперішнім часом, а невід’ємна риса людського існування. Кожна людська істота живе й помирає на самоті, залишаючись таким само незнайомцем для самої себе, як і для інших. Тема відчуження, чи відсторонення широко окреслена в «Шляхах свободи» Сартра (1945), у «Сторонньому» Камю і в «Аутсайдері» Коліна Вілсона (1956). Для цих письменників, як і для Гегеля, відсторонення є символом і ціною, яку ми платимо за людську свободу. Однак на відміну від Гегеля і Маркса вони не плекали надій на неуникну історичну перемогу цієї властивості людського буття. Ми, за славетним висловом Сартра, приречені на свободу. Вірити і сподіватися на звільнення від неї означає дотримуватися «хибної віри». Хоча найважливіші і найвпливовіші гегельянські, марксистські та екзистенціалістські концепції відчуження з точки зору переконливості свого обгрунтування є безумовно суперечливими, проте лише вони були поширеними в минулі роки. Інші точки зору на відчуження знаходимо в працях таких різних мислителів, як Карл Ясперс, Габріель Марсель, Мартін Гайдеггер, Ерих Фромм, та в численних соціологічних і психологічних дослідженнях. Можливо, тому, що в 60–70-х роках XX століття термін «відчуження» надто легковажно і надто часто вживали в популяризованій формі, він, як здається, вийшов з ужитку, втративши своє критичне спрямування й аналітичну силу.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відчуження — відчу́ження іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. відчуження — Продаж, дарування, міна. англ. alienation; нім. Einteigung f=, -en; угор. elkobzás; рос. отчуждение. Словник із соціальної роботи
  3. відчуження — -я, с. Дія і стан за знач. відчужити й відчужитися 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. відчуження — ВІДЧУ́ЖЕННЯ, я, с. 1. Дія і стан за знач. відчу́жити й відчу́житися 1. Коли ж зустріла [Христя] якось [Борового].., зміряла його потемнілим, сповненим докору і відчуження поглядом (Я. Гримайло); Моїм супутникам .. потрібен .. Словник української мови у 20 томах
  5. відчуження — У філософському розумінні процес відокремлення продуктів праці, ідеалів, соціальних інститутів від своїх творців і протиставлення себе їм як самостійної дійсності; одна з основних категорій філософії Г.Ґ. Геґеля, Л. Фоєрбаха, К. Маркса, в екзистенціалізмі. Універсальний словник-енциклопедія
  6. відчуження — ВІДЧУЖЕННЯ — фундаментальна метаморфоза людської діяльності, наслідки якої (як і сам процес) стають непідвладними її суб'єктові. Один із найтиповіших виявів В. — зображуване в давньогрецьких трагедіях "невлучання у ціль". Філософський енциклопедичний словник
  7. відчуження — Відчу́ження, -ння, -нню Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. відчуження — ВІДЧУ́ЖЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. відчу́жити й відчу́житися 1. Художньо зображуючи потворне в дійсності, відчуження людської особи і засуджуючи потворне, автор уже цим бореться за прекрасне (Рад. Словник української мови в 11 томах
  9. відчуження — рос. отчуждение передача землі, майна, що належать одній особі, у власність іншій особі. В. відбувається головним чином з ініціативи первинного власника на основі договору з особою, яка хоче придбати майно... Eкономічна енциклопедія