держава загального добробуту

Термін, який узагальнено описує соціальну політику, що має на меті забезпечення надання низки таких основних послуг, як охорона здоров’я, належний рівень освіти, зазвичай безкоштовної завдяки державному фінансуванню. Іноді він довільно поширюється і на такі сфери, як соціальний захист, коли індивідам на законних підставах дозволяється робити значні внески для отримання прибутку. Термін увійшов у вжиток протягом 1940-х років – у той час, коли швидко зростала роль держави в цій сфері (особливо в Англії). Існування певної форми держави загального добробуту приймається більшістю сил усього політичного спектру, а докорінно заперечують її тільки прихильники доктрини свободи волі, лібертаріанці, для яких вона уособлює порушення прав тих, хто має сплачувати податки для забезпечення її функціонування (Див. лібертаризм). Каменем спотикання в цій суперечці є те, чи слід розглядати цю державу як механізм забезпечення безпеки шляхом установлення мінімального рівня загального добробуту, нижче якого нікому не дозволяється опускатися, чи як механізм перерозподілу багатства між багатими і бідними, що сприяє встановленню більшої рівності в суспільстві. Ці різні підходи яскраво відображають лінію розмежування між традиційним лібералізмом та соціал-демократією.