вірити
Вір Богу та своїм очам і то не дуже.
І очі можуть ввести в блуд. І очі можуть помилитися.
Вірить, як турок у місяць.
Вірить дуже. Магомедане моляться, як новий місяць настане, бо їхній пророк Магомед утікав з Медини до Меки підчас нового місяця.
Вірний, як собака.
Зо всіх звірят, собаку уважають найвірнішим приятелем чоловіка.
Вір — не вір, а не кажи брешеш.
Можеш вірити мені, або й ні, але не смій ображати.
Доти не вірив, поки не змірив.
Переконався, а тоді й повірив.
Не вір губі, бо вона часами бреше.
Хай слова тебе не переконують, а діла.
Не вір вухам, але очам.
Вуха скоріш можуть помилитись, як очі.
Не вір ні собаці, ні коняці.
Найближчі звірята чоловіка, а й ті часами роблять шкоду.
Не вір хлопу, хай б'є копу.
Не вір словам, а по роботі пізнаєш доброго робітника.
Сьогодні чоловік і сам собі не може вірити.
Часами чоловік певний чогось, а згодом переконається, що помиливсь.
Вір своїм очам, а не чужим речам.
Суди людей на основі своїх вражень про них, а не чужих обмов.
Дитя не вірить, що вогонь пече, аж попечеться.
Дитина здобуває життєвий досвід на своїх помилках.
Не вір словам, а ділам.
Оцінюй людину не по тому, що вона говорить, а як працює.
Не вір собаці, бо вкусить.
Не вір лихій людині, бо вона зробить тобі шкоду.
Значення в інших словниках
- вірити — ві́рити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- вірити — Йняти віру; (у кого) мати віру, покладатися на; (кому) довіряти; (у Бога) вірувати; (у краще) не тратити надії на; (сліпо) брати <�приймати> на віру. Словник синонімів Караванського
- вірити — [в’іриетие] -р'у, -риеш; нак. в'ір, в'іртеи Орфоепічний словник української мови
- вірити — -рю, -риш, недок. 1》 у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. || у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. 2》 у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. 3》 кому. Мати довір'я до когось. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вірити — ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що і без дод. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Словник української мови у 20 томах
- вірити — ві́рити: ◊ бре́ше і сам собі́ не ві́рит → брехати ◊ не все́му вір, що чу́єш умій відрізняти правду від брехні (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- вірити — Повірити, вірувати, довіряти, довірятися, звірятися (на чиюсь доброту), надіятися, покладатися (на кого) Фразеологічні синоніми: брати на віру; вірити в Бога; вірити кожному слову; вірити на слово; вірити, як собі самому; йняти віри; мати довір'я... Словник синонімів Вусика
- вірити — не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) оча́м. Бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Фразеологічний словник української мови
- вірити — ВІ́РИТИ (бути впевненим у чому-небудь, йняти віри; бути релігійним), ВІ́РУВАТИ. — Док.: пові́рити, уві́рувати (вві́рувати). Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М. Словник синонімів української мови
- вірити — Ві́рити, ві́рю, ві́риш, ві́рять; вір, ві́рмо, ві́рте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вірити — ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- вірити — Вірити, -рю, -риш гл. 1) Вѣрить. Не вірь, то звір: хоч не вкусить, то злякає. Ном. № 4309. 2) Давать въ долгъ. Не вірять шинкарі горілки. О. 1862. X. 32. Словник української мови Грінченка