1. Словник синонімів української мови

вірити

ВІ́РИТИ (бути впевненим у чому-небудь, йняти віри; бути релігійним), ВІ́РУВАТИ. — Док.: пові́рити, уві́рувати (вві́рувати). Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М. Коцюбинський); На сни, мовляв, не потурай; А рад я снам отим без міри, Бо міцно вірую в свій край, Як неньці йме дитина віри (П. Грабовський); — Двадцять п'ять років тому був я не отець Христофор, а звичайнісінький семінарист.., кінчив навчання, вірував, молився і викохував свій сад (О. Довженко); Я був би ладен увірувати в Бога, коли б після смерті мене запроторили в таку розкіш (Ю. Смолич).

ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). — Док.: дові́ритися, пойня́ти (пойми́ти заст.) ві́ру (ві́ри), покла́стися, положи́тися рідше зві́ритися, понаді́ятися, вві́рити (уві́рити), вві́ритися (уві́ритися), спусти́тися. У сім'ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); — Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); — Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); — Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); — Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); — О, на мене можете ввіряти, — одказала Надя, — в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ'яненко); (Хуса:) Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір'ю (Леся Українка).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вірити — ві́рити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. вірити — Йняти віру; (у кого) мати віру, покладатися на; (кому) довіряти; (у Бога) вірувати; (у краще) не тратити надії на; (сліпо) брати <�приймати> на віру. Словник синонімів Караванського
  3. вірити — [в’іриетие] -р'у, -риеш; нак. в'ір, в'іртеи Орфоепічний словник української мови
  4. вірити — -рю, -риш, недок. 1》 у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. || у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. 2》 у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. 3》 кому. Мати довір'я до когось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. вірити — ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що і без дод. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Словник української мови у 20 томах
  6. вірити — ві́рити: ◊ бре́ше і сам собі́ не ві́рит → брехати ◊ не все́му вір, що чу́єш умій відрізняти правду від брехні (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. вірити — Вір Богу та своїм очам і то не дуже. І очі можуть ввести в блуд. І очі можуть помилитися. Вірить, як турок у місяць. Вірить дуже. Магомедане моляться, як новий місяць настане, бо їхній пророк Магомед утікав з Медини до Меки підчас нового місяця. Приповідки або українсько-народня філософія
  8. вірити — Повірити, вірувати, довіряти, довірятися, звірятися (на чиюсь доброту), надіятися, покладатися (на кого) Фразеологічні синоніми: брати на віру; вірити в Бога; вірити кожному слову; вірити на слово; вірити, як собі самому; йняти віри; мати довір'я... Словник синонімів Вусика
  9. вірити — не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) оча́м. Бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Фразеологічний словник української мови
  10. вірити — Ві́рити, ві́рю, ві́риш, ві́рять; вір, ві́рмо, ві́рте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. вірити — ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  12. вірити — Вірити, -рю, -риш гл. 1) Вѣрить. Не вірь, то звір: хоч не вкусить, то злякає. Ном. № 4309. 2) Давать въ долгъ. Не вірять шинкарі горілки. О. 1862. X. 32. Словник української мови Грінченка