вірити

Значення в інших словниках

1. вірити — ві́рити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
2. вірити — Йняти віру; (у кого) мати віру, покладатися на; (кому) довіряти; (у Бога) вірувати; (у краще) не тратити надії на; (сліпо) брати <�приймати> на віру. Словник синонімів Караванського
3. вірити — -рю, -риш, недок. 1》 у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. || у кого. Бути впевненим у кому-небудь, вважати когось гідним довір'я. 2》 у що, чому та без додатка. Приймати щось за правду. 3》 кому. Мати довір'я до когось. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. вірити — ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що і без дод. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка); Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Словник української мови у 20 томах
5. вірити — ві́рити: ◊ бре́ше і сам собі́ не ві́рит → брехати ◊ не все́му вір, що чу́єш умій відрізняти правду від брехні (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. вірити — Вір Богу та своїм очам і то не дуже. І очі можуть ввести в блуд. І очі можуть помилитися. Вірить, як турок у місяць. Вірить дуже. Магомедане моляться, як новий місяць настане, бо їхній пророк Магомед утікав з Медини до Меки підчас нового місяця. Приповідки або українсько-народня філософія
7. вірити — Повірити, вірувати, довіряти, довірятися, звірятися (на чиюсь доброту), надіятися, покладатися (на кого) Фразеологічні синоніми: брати на віру; вірити в Бога; вірити кожному слову; вірити на слово; вірити, як собі самому; йняти віри; мати довір'я... Словник синонімів Вусика
8. вірити — не ві́рити / не пові́рити (свої́м (вла́сним)) оча́м. Бути надзвичайно здивованим, враженим, побачивши що-небудь. Яким озирнувсь і не хотів вірити своїм очам. Перед ним стояли його коні, а на санях сидів Петро, наймит його брата (М. Фразеологічний словник української мови
9. вірити — ВІ́РИТИ (бути впевненим у чому-небудь, йняти віри; бути релігійним), ВІ́РУВАТИ. — Док.: пові́рити, уві́рувати (вві́рувати). Та любо вірити, що знов земля цвістиме І новий плід зачне (М. Рильський); Адже й гяури вірять в аллаха!.. (М. Словник синонімів української мови
10. вірити — Ві́рити, ві́рю, ві́риш, ві́рять; вір, ві́рмо, ві́рте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
11. вірити — ВІ́РИТИ, рю, риш, недок. 1. у що та без додатка. Бути впевненим, переконаним у чому-небудь. [Хвора:] Нехай умру, та думка не умре! В таке безсмертя й я привикла вірить (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
12. вірити — Вірити, -рю, -риш гл. 1) Вѣрить. Не вірь, то звір: хоч не вкусить, то злякає. Ном. № 4309. 2) Давать въ долгъ. Не вірять шинкарі горілки. О. 1862. X. 32. Словник української мови Грінченка