згуба
Де згубив, там і шукай.
Коли хто шукає причини до сварки.
Згубив, — не смутися, знайшов — не веселися.
Згублена річ може віднайтися, а знайдену треба віддати.
Моя згуба буде комусь люба.
Коли хто загубить вартісну річ.
Хто не має, той не згубить.
Нічого й губити.
Чия згуба, того гріху повна губа.
Бо підозріває і невинних людей, що знайшли, та не хотять віддати.
Яке згубив, таке й знайшов.
Про вдівця, який другий раз нещасливо оженився.
Я не згубив, лиш ним чорта удавив.
Нарікання коли пильнував добре, а таки загубив.
Джерело:
Приповідки або українсько-народня філософія
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- згуба — згу́ба іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- згуба — ВТРАТА, ЗАГИБЕЛЬ. Словник синонімів Караванського
- згуба — див. смерть Словник синонімів Вусика
- згуба — -и, ж., розм. 1》 Те, що загубилося, пропало чи зникло куди-небудь. 2》 рідко. Втрата чогось належного, притаманного кому-небудь. 3》 Загибель, смерть кого-, чого-небудь. Доводити до згуби. Великий тлумачний словник сучасної мови
- згуба — згу́ба: ◊ чия згу́ба, того й гріх (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- згуба — ЗАГИ́БЕЛЬ (смерть, звичайно передчасна, — в бою, від нещасного випадку тощо), ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, ЗАГИ́Н, ЗГУ́БА розм., ПОГУ́БА заст., ЗАГУ́БА діал., ЗАГЛА́ДА діал., ЗГИН рідко. Загибель Івана Антоновича була для роти гіркою несподіванкою (О. Словник синонімів української мови
- згуба — ЗГУ́БА, и, ж., розм. 1. Те, що загубилось, пропало чи зникло куди-небудь. Щось чорне та тверде випало у нього з-за пазухи і покотилося до рова. Онопрій сягнув рукою по свою згубу, та не встиг захопити її на лету (Фр. Словник української мови в 11 томах
- згуба — Згуба, -би ж. 1) Потеря. Чия згуба, того гріха повна губа. Ном. № 7452. 2) Гибель, погибель. Оцей дощ — згуба. Н. Вол. у. На згубу людей не можно в завод гнати. Н. Вол. у. Де він робе мені на сухоту та на згубу. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка