згуба
ЗАГИ́БЕЛЬ (смерть, звичайно передчасна, — в бою, від нещасного випадку тощо), ГИ́БЕЛЬ, ПОГИ́БЕЛЬ, ЗАГИ́Н, ЗГУ́БА розм., ПОГУ́БА заст., ЗАГУ́БА діал., ЗАГЛА́ДА діал., ЗГИН рідко. Загибель Івана Антоновича була для роти гіркою несподіванкою (О. Гончар); — Той козак нарочито нас сюди направив. На вірну гибель (Григорій Тютюнник); Ціла вервечка хлопців, чоловіків, жінок проводжала завзятих москалів, котрим і сам чорт не страшний здавався і котрі ішли на неминучу погибель (Панас Мирний); На хвилину щастя, на хвилину, — сумування буде до загину (П. Куліш); В образі її сумному усіх я бачу матерів, що їх сини пішли на згубу за рідний дім, за рідний край (В. Сосюра); (Мирослава:) Прости.., що в таку страшну хвилину непокою тебе! Та саме в такий час кожна хвилина може принести погубу або порятунок (Юліан Опільський); Серед недоступних скель, ..над озером відграється пречудово хороша і висока сцена присяги на вірність своїй країні і на загладу гнобителям (І. Франко); Ненавидим ми зло, проти його стоять По всякий час душа готова; Але на згин йому не будемо вживать Ми зброї іншої, пріч слова (В. Самійленко). — Пор. 1. смерть.
Значення в інших словниках
- згуба — згу́ба іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- згуба — ВТРАТА, ЗАГИБЕЛЬ. Словник синонімів Караванського
- згуба — див. смерть Словник синонімів Вусика
- згуба — -и, ж., розм. 1》 Те, що загубилося, пропало чи зникло куди-небудь. 2》 рідко. Втрата чогось належного, притаманного кому-небудь. 3》 Загибель, смерть кого-, чого-небудь. Доводити до згуби. Великий тлумачний словник сучасної мови
- згуба — згу́ба: ◊ чия згу́ба, того й гріх (Франко) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- згуба — Де згубив, там і шукай. Коли хто шукає причини до сварки. Згубив, — не смутися, знайшов — не веселися. Згублена річ може віднайтися, а знайдену треба віддати. Моя згуба буде комусь люба. Коли хто загубить вартісну річ. Хто не має, той не згубить. Приповідки або українсько-народня філософія
- згуба — ЗГУ́БА, и, ж., розм. 1. Те, що загубилось, пропало чи зникло куди-небудь. Щось чорне та тверде випало у нього з-за пазухи і покотилося до рова. Онопрій сягнув рукою по свою згубу, та не встиг захопити її на лету (Фр. Словник української мови в 11 томах
- згуба — Згуба, -би ж. 1) Потеря. Чия згуба, того гріха повна губа. Ном. № 7452. 2) Гибель, погибель. Оцей дощ — згуба. Н. Вол. у. На згубу людей не можно в завод гнати. Н. Вол. у. Де він робе мені на сухоту та на згубу. Н. Вол. у. Словник української мови Грінченка