клин

Клин клином вибивають.

Менша сила уступає більшій. На тяжке діло добирай способу.

На круте дерево крутий клин.

На крутого чоловіка добірають хитрощів та острих мір.

Яке дерево — такий клин, який батько — такий син.

Син одідичує прикмети батька, як і дерево свою якість.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клин — клин 1 іменник чоловічого роду клинець клин 2 іменник чоловічого роду ділянка землі Орфографічний словник української мови
  2. клин — (з дерева) плішка; (землі) ділянка, (малий) клапоть; (річ у формі клина) трикутня смужка, трикутник; клинок, клинець, клинчик, клиночок, зб. клиння. Словник синонімів Караванського
  3. клин — див. Земля Словник синонімів Вусика
  4. клин — [клин] -на, м. (на) -н'і (клинець) і -ну (ділянка землі), мн. клиени, клиен'іў два клини Орфоепічний словник української мови
  5. клин — ч. 1》 род. -а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. Вбити (забити) клин між ким — роз'єднати, посварити кого-небудь із кимось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. клин — КЛИН, ч. 1. род. а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. На крутеє дерево треба крутого клина (примовка); Для роз'єднання перехідної втулки й свердла користуються клином... Словник української мови у 20 томах
  7. клин — клин вул. заборона перебувати в тій чи інший країні (ст) ◊ дубовий клин вул. заборона на ю і більше років перебувати в тій чи інший країні (ст) ◊ мину́ти клин вул. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. клин — Один з простих механізмів (див. механізм); елемент з 2 площинами, які утворюють гострий кут; різні види к. використовуються для розколювання матеріалів, з'єднання частин машин (напр., колеса з валом). Універсальний словник-енциклопедія
  9. клин — вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) клин між ким, кому і без додатка. Роз’єднувати, сварити кого-небудь між собою. — Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити (В. Фразеологічний словник української мови
  10. клин — Клин, кли́на; клини́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. клин — КЛИН, ч. 1. род. а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. На крутеє дерево треба крутого клина (Номис, 1864, № 3890); Клин.. Словник української мови в 11 томах
  12. клин — Клин, -на м. 1) Клинъ. Клин клином виганяй. Ном. № 3886. Является составною частью различныхъ снарядовъ, напр., ткацкаго станка, (Вас. 171), маслобойни (Шух. І. 163) и пр. 2) Кусокъ ткани въ видѣ треугольника, какъ составная часть одежды. Шух. І. 153. Словник української мови Грінченка