1. Фразеологічний словник української мови

клин

вбива́ти (забива́ти) / вби́ти (заби́ти) клин між ким, кому і без додатка. Роз’єднувати, сварити кого-небудь між собою. — Спить і уві сні бачить, як нашу дружбу порушити, клин між нами вбити (В. Собко); — Нікому не вдасться вбити клин і розколоти дружбу цих двох талановитих юнаків (З газети); — Як забити вам клин, Все докопується, Бо від заздрощів він Ледь не лопається (Д. Білоус).

вибива́ти / ви́бити клин кли́ном. Ліквідовувати, усувати наслідки чого-небудь тими ж засобами, якими вони викликані, спричинені. — Так, я хотіла відсвяткувати його (день народження) саме тут. — От і добре, — сказала Дарина, — це правильно, — починати знайомство й нову роботу зі свята.— Настрій, правда, у нас не дуже святковий,— зауважив Коваль,— але воно буде, мабуть, найкраще клин клином вибивати (В. Собко); Мабуть, і години не продрімав Друзь перед світанком. Усе ніяк не міг упоратися зі збудженням після розмови з Черемашком. Щоб вибити клин клином, сходив був до жіночого відділення (Ю. Шовкопляс).

заби́ти клин у го́лову (у ті́м’я) кому. Викликати у когось певні думки, прагнення, бажання і т. ін. Своїми словами “Ви мусите щось написати про гуцулів” забили Ви мені клин у голову, вони не дають мені спокою, тільки що я зробить годен за 10 днів (М. Коцюбинський); Питання це (відібрати землю) забило клин у тім’я Романові, але він .. заспокоїв себе: “Якось воно буде! Не кабак же в мене на плечах, а голова, та ще й неабияка!” (М. Коцюбинський).

підбива́ти / підби́ти клинці́ (кли́на, колодочки́ і т. ін.). 1. до кого і без додатка. Упадати біля кого-небудь, виявляти знаки уваги; залицятися. Ванько чув від робітників, .. що .. головний інженер підбиває клинці до хімічки Ольги (П. Автомонов); — Може, він просто не байдужий до вас? — Та пробував підбивати клина, поганець (О. Гончар). 2. під кого, кому. Здійснювати інтриги проти кого-небудь. — Цей підлеглий не підбивав під мене клинці, не говорив, що в нього все гурчало б дні й ночі, аби він став директором МТС? (М. Стельмах); — Ну, як же так! Приїжджає польська делегація .. Ждемо, ждемо, а вони в тебе… Знову ти мені, Степане Антоновичу, колодочки підбиваєш (С. Журахович).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. клин — клин 1 іменник чоловічого роду клинець клин 2 іменник чоловічого роду ділянка землі Орфографічний словник української мови
  2. клин — (з дерева) плішка; (землі) ділянка, (малий) клапоть; (річ у формі клина) трикутня смужка, трикутник; клинок, клинець, клинчик, клиночок, зб. клиння. Словник синонімів Караванського
  3. клин — див. Земля Словник синонімів Вусика
  4. клин — [клин] -на, м. (на) -н'і (клинець) і -ну (ділянка землі), мн. клиени, клиен'іў два клини Орфоепічний словник української мови
  5. клин — ч. 1》 род. -а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. Вбити (забити) клин між ким — роз'єднати, посварити кого-небудь із кимось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. клин — КЛИН, ч. 1. род. а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. На крутеє дерево треба крутого клина (примовка); Для роз'єднання перехідної втулки й свердла користуються клином... Словник української мови у 20 томах
  7. клин — клин вул. заборона перебувати в тій чи інший країні (ст) ◊ дубовий клин вул. заборона на ю і більше років перебувати в тій чи інший країні (ст) ◊ мину́ти клин вул. Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. клин — Клин клином вибивають. Менша сила уступає більшій. На тяжке діло добирай способу. На круте дерево крутий клин. На крутого чоловіка добірають хитрощів та острих мір. Яке дерево — такий клин, який батько — такий син. Син одідичує прикмети батька, як і дерево свою якість. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. клин — Один з простих механізмів (див. механізм); елемент з 2 площинами, які утворюють гострий кут; різні види к. використовуються для розколювання матеріалів, з'єднання частин машин (напр., колеса з валом). Універсальний словник-енциклопедія
  10. клин — Клин, кли́на; клини́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. клин — КЛИН, ч. 1. род. а. Загострений з одного кінця шматок дерева або металу для розколювання, розщеплення чого-небудь. На крутеє дерево треба крутого клина (Номис, 1864, № 3890); Клин.. Словник української мови в 11 томах
  12. клин — Клин, -на м. 1) Клинъ. Клин клином виганяй. Ном. № 3886. Является составною частью различныхъ снарядовъ, напр., ткацкаго станка, (Вас. 171), маслобойни (Шух. І. 163) и пр. 2) Кусокъ ткани въ видѣ треугольника, какъ составная часть одежды. Шух. І. 153. Словник української мови Грінченка