1. Приповідки або українсько-народня філософія

староста

В нашого старости три радости: корова здохла, хата згоріла та жінка вмерла.

Про чоловіка, який не має щастя в житті.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. староста — Старо́ста: — начальник повіту за часів Австро-Угорщини [II,IV] — начальник повіту, району в колишній Галичині [III] — начальник повіту [VI] — начальник політично-адміністративної округи (циркулу), пізніше — повіту в колишній Галичині [1,X] Словник з творів Івана Франка
  2. староста — Яке закінчення має іменник староста в родовому відмінку множини? У родовому відмінку множини він виступає у двох формах: старост і старостів. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  3. староста — ста́роста 1 іменник чоловічого або жіночого роду, істота керівна особа ста́роста 2 іменник чоловічого роду, істота у весільному обряді Орфографічний словник української мови
  4. староста — Сват; (церковний) титар; (сільський) голова, війт, г. солтис. Словник синонімів Караванського
  5. староста — [староста] -стие, д. і м. -с'т'і, мн. -стие, -ост (керівна особа) і -ости, -роус'т'іў два старостие (у весільному обряді) Орфоепічний словник української мови
  6. Староста — Староста (Брат Милосердний) - офіцер ложі, який збирає штрафи і пожертви. Словник вільномулярських назв, термінів і знаків
  7. староста — СТА́РОСТА, и, ч. 1. На Україні, в Польщі та в Литовському князівстві (у XV–XVIII ст.) – керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. Словник української мови у 20 томах
  8. староста — Довічне звання, що привласнювалося польськими королями магнатам за заслуги; королівський намісник в давній Польщі, пізніш управитель королівщини, маєтків, що належали королю Словник застарілих та маловживаних слів
  9. староста — -и, ч. 1》 В Україні, Польщі та Великому князівстві Литовському (у 15-18 ст.) – керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. 2》 У Західній Україні (до 1939 р.) – начальник, голова повіту. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. староста — 1. у давній Русі нижча адміністративна посада в князівському управлінні; 2. у давній Польщі з кінця XIII ст. королівський намісник в тій чи ін. землі; в Кор. Галичини і Лодомерії, II РП і ПНР до 1950 керівник загальної адміністрації на рівні повіту. Універсальний словник-енциклопедія
  11. староста — прийня́ти старості́в від кого і без додатка, етн. Погодитися видати заміж дочку за того, хто сватається. (Марися:) Чом батько від Миколи старостів не прийняли? Я ж вам давно казала, що люблю його (І. Карпенко-Карий). Фразеологічний словник української мови
  12. староста — СТА́РОСТА іст. (керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування), ГОЛОВА́, ВІЙТ, СО́ЛТИС зах. (сільський). Словник синонімів української мови
  13. староста — Ста́роста, -сти, -сті; -сти́, -сті́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  14. староста — СТА́РОСТА, и, ч. 1. На Україні, в Польщі та в Литовському князівстві (у XV-XVIII ст.) — керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. Словник української мови в 11 томах
  15. староста — Староста, -ти м. 1) Начальникъ прежняго староства, на которыя прежде были раздѣлены воеводства. К. ЧР. 10. 2) Начальникъ уѣзда въ Галиціи. 3) Староста сельскій. О. 1861. VIII. 91. 4) Сватъ. Мет. 41. МУЕ. III. 92, 93. ум. старо́стонько. Словник української мови Грінченка