старість
Болять на старість кости, за гріхи молодости.
Хто ь молодости провадив гуляще життя, той хорує в стардіім віці. Хто зза молоду не шанував свого здоровля, той на старісті хворіє.
Не дай, Боже, нікому дочекатися глибокої старости.
Глибока старість робить життя болючим та нещасливим.
Старість не приходить з добром, як не з кашлем, то з горбом.
Старість приносить ріжш недомагання і робить себе прикрою.
Старість—не радість, а смерть—не весілля.
Старі люди стають песимістами, бо недомагання дошкулюють їм, а смерти ніхто нерад, бо це утрата одного життя. Песимірт — усе бачить з найгіршого боку.
Гірш всього при старості бідність.
Про те, як погано бути немічним і бідним на старість.
Старість іде і хвороби веде.
На старість люди починають багато хворіти.
Старість — не радість, а вмирать не хочеться.
Хоч як тяжко живеться на старість років, але помирати нікому не хочеться.
Старість — не радість, горб — не користь.
Так песимістично дивиться на життя старша згорблена людина.
Старість робить нас самолюбними: кожен пильнує, щоб від нього ніхто нічого не взяв.
Старість робить нас самолюбними, щоб нічого не втратити, що маємо.
На старість років люди стають скупими.
Значення в інших словниках
- старість — ста́рість іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- старість — [стар'іс'т'] -рос'т'і, ор. -р'іс'т'у Орфоепічний словник української мови
- старість — СТА́РІСТЬ, рості, ж. 1. Період життя, що наступає після зрілості і характеризується поступовим послабленням діяльності організму; похилий вік кого-небудь; протилежне молодість. Старість іде і хвороби веде (прислів'я); Всього надбали. Словник української мови у 20 томах
- старість — -рості, ж. 1》 Період життя, що наступає після зрілості й характеризується поступовим послабленням діяльності організму; похилий вік кого-небудь; прот. молодість. Під старість — на схилі віку, досягши похилого віку. 2》 Довгочасне, тривале існування чого-небудь (про предмети). Великий тлумачний словник сучасної мови
- старість — Ста́рість, -рости, -рості, -рістю. На ста́рості лі́тях Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- старість — СТА́РІСТЬ, рості, ж. 1. Період життя, що наступає після зрілості і характеризується поступовим послабленням діяльності організму; похилий вік кого-небудь; протилежне молодість. Старість іде і хвороби веде (Укр.. присл.., 1955, 149); Всього надбали. Словник української мови в 11 томах
- старість — Старість, -рости ж. Старость. Старість не прийде з добром: коли не з кашлем, то з горбом. Ном. № 13954. Старість не радість. Ном. Словник української мови Грінченка