1. Словник жарґонної лексики української мови

звалювати

(-юю, -юєш) недок., мол. Іти, їхати звідкись, кудись. — З тобою нікуди не йду. Беру свої бабки і звалюю (А. Кокотюха, Тупик для втікача); Коли вони нарешті вирішують звалювати, я відчиняю вікна — аби провітрити помешкання <...> (А. Дністровий, Місто уповільненої дії). БСРЖ, 526.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. звалювати — зва́лювати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. звалювати — (з ніг) валити, (ліс — ще) рубати; (з плечей) скидати; (обов'язки) накладати, перекладати; (вину) спихати, звертати; (на щось) покликатися, посилатися, пояснювати невдачу чимсь. Словник синонімів Караванського
  3. звалювати — див. валяти Словник синонімів Вусика
  4. звалювати — -юю, -юєш, недок., звалити, звалю, звалиш, док., перех. 1》 Ударивши, штовхнувши, зачепивши і т. ін., змушувати падати, перекидати кого-, що-небудь. || Убивати або підстрелювати. || Зрубувати, скошувати. || Руйнувати, розламувати. || перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. звалювати — Юю, -юєш, недок., звалити, -лю, -лиш, док. 1. злоч. Тікати (з місця злочину). Активність «слоників», коли у всіх місцевих було тільки одне бажання — «звалити», можна пояснити (Д. Корчинський). 2. Йти звідкись. Кустуріца, нанюхавшись з дівками кокаїну, згрібає всю компанію і звалює (Четвер). Словник сучасного українського сленгу
  6. звалювати — вали́ти (зва́лювати, валя́ти) / звали́ти з ніг кого і без додатка. 1. Змушувати кого-небудь лягти, впасти (від хвороби, втоми і т. ін.); позбавляти кого-небудь можливості триматися на ногах. Фразеологічний словник української мови
  7. звалювати — I. ВАЛИ́ТИ (силою змушувати падати), ВАЛЯ́ТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ, ПЕРЕКИДА́ТИ, ПЕРЕВЕРТА́ТИ, ТУРЛЯ́ТИ розм., ПОВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ЗВЕРГА́ТИ книжн., уроч. рідко, ТУРЛИ́ТИ діал. — Док. Словник синонімів української мови
  8. звалювати — ЗВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВАЛИ́ТИ, звалю́, зва́лиш, док., перех. 1. Ударивши, штовхнувши, зачепивши і т. ін., змушувати падати, перекидати кого-, що-небудь. Корова кинулась на нього, звалила на землю (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  9. звалювати — Звалювати, -люю, -єш сов. в. звалити, -лю, -лиш, гл. 1) Сваливать, свалить. Хапає кожного за ноги і звалює. О. 1862. IV. 89. Звалять дуба в кручу. Хата, 67. 2) Сбивать, сбить, свалять. Звалили сукно на валютах. Харьк. у. Словник української мови Грінченка