горобець

горобе́ць (воробе́ць):

◊ горобці (воробці́) задзьо́бають навіть слабкий, слабосилий може скривдити (м, ср, ст): Не міг відважитися! Такий медвідь! Хо-хохо!.. Та тебе тут воробці задзьо́бають! Хо-хо-хо! (Нижанківський)

◊ розси́патися як <�ні́би> згра́я горобців розбігтися навсібіч (ср, ст): Громада розсипалась на боки ніби зграя горобців (Лисяк)

◊ як горобце́ві = <�як> для горобця́

◊ як для горобця́ дуже мало, обмаль (про їжу)(м, ср, ст): Рано ми діставали горнятко чаю і грудочку цукру та одну булку. На обід була порція, як казали, “для горобця”, а на вечір т.зв. “ґальоп-зупа” (Богачевський)||як горобцеві

◊ кра́ще горобе́ць у жме́ні, ніж солове́й на ве́рбі́ краще мати хоч що-небудь зараз, аніж тільки надіятися на ліпше (ст): Краще бути певним. Як то кажуть: краще горобець у жмені, ніж соловей на вербі (Тарнавський З.)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

горобець — [горобец'] -бц'а, ор. -бцем, м. (на) -роубц'у/-бцев'і, кл. -обчеи, мн. -роубці, -роубціў Орфоепічний словник української мови
горобець — -бця, ч. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Водяний горобець — те саме, що оляпка. Великий тлумачний словник сучасної мови
горобець — ГОРОБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Маленький сірий птах родини горобцевих, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Панас Мирний); Під вікнами бились і цвірінькали горобці (М. Словник української мови у 20 томах
Горобець — Горобе́ць прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
горобець — Старого горобця на полові не здуриш. Старшого чоловіка важко обдурити. Приповідки або українсько-народня філософія
горобець — дава́ти горобця́м ду́лі, жарт. Ходити без діла; тинятися, байдикувати. З школи його витурили, спасибі, що у школу-інтернат направили, а то давав би по місту горобцям дулі (Ю. Збанацький). дава́тися / да́тися як горобе́ць на поло́ву. Фразеологічний словник української мови
горобець — ГОРОБЕ́ЦЬ (маленький сірий птах), ЖЕ́ВЖИК рідко, ВОРОБЕ́ЦЬ діал., ВОРОБЕ́НЬ діал. З проса злітають горобці і виспівують своє "жив-жив" (М. Стельмах); Ох! поти жевжики вчащали, Поки всі ягоди на Вишні обдзюбали (Є. Гребінка); Воробці в листю дерев цвіркали та пищали, мов на дощ (І. Франко). Словник синонімів української мови
горобець — Горобе́ць, -робця́, -робце́ві, -бце́м, -ро́бче! -робці́, -бці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
горобець — ГОРОБЕ́ЦЬ, бця́, ч. Маленький сірий птах, який живе перев. поблизу житла людини. Горобці стрибали по тинах, по оселях, осідали на землю, цвірінькали кругом зеленого саду (Мирний, 1,1954, 236); Восени й горобець — багатій (Мур., Бук. Словник української мови в 11 томах
горобець — Горобець, -бця м. 1) Воробей. Веселий як горобець. Ном. № 8471. Води — горобцеві по коліна. Ном. № 14048. 2) Названіе вола цвѣтомъ подобнаго оперенію воробья. КС. 1898. V. ІІ. 42. 3) Родъ орнамента на писанкахъ. МУЕ. І. 205. ум. горобчик, горобчичок. Словник української мови Грінченка