1. Словник поетичної мови Василя Стуса

Дажбог

Дажбо́г

А, ч. Один із найголовніших персонажів української міфології, Бог Сонця, світла і добра, земного достатку.

Пророк Дажбогів, — але до жнив тобі —

Гадати, ворожити, вихваляти. (Т.1, кн.2:225).

Джерело: Словник поетичної мови Василя Стуса на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дажбог — -а, ч. У стародавніх слов'ян-язичників – бог Сонця, покровитель родючості, природи, джерело світла і тепла. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. Дажбог — Бог сонця, вогню, згодом добра та достатку у сх. слов'ян; згадується в Повісті временних літ (980, 1114) і Слові о полку Ігоревім. Універсальний словник-енциклопедія