рима

(гр. rhythmos — розмірений рух) ознака віршованої мови, яка полягає в ритмічному розташуванні однакових або дуже близьких звуків у кінці слів. Рими є чоловічі (на голосний звук), жіночі (на приголосний), бідні (один кінцевий голосний), багаті (кілька звуків), парні, перехресні, переплетені, кільцеві.

Джерело: Словник стилістичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. рима — ри́ма іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. рима — [рима] -мие, д. і м. -м'і Орфоепічний словник української мови
  3. рима — -и, ж. Співзвуччя кінців віршованих рядків. Внутрішня рима — співзвучність слів у середині віршованого рядка. Дактилічна рима — співзвучність слів із наголосом на третьому від кінця складі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. рима — РИ́МА, и, ж. Співзвуччя кінців віршованих рядків. Який з мене баснописець [байкар]? Мені так трудно справлятися з римою (Панас Мирний); Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше – відхилення від загальновживаних мовних норм... Словник української мови у 20 томах
  5. рима — Співзвучність закінчень слів у віршованих рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки. Універсальний словник-енциклопедія
  6. рима — Ри́ма, -ми; ри́ми, рим Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. рима — РИ́МА, и, ж. Співзвуччя кінців віршованих рядків. Який з мене баснописець? Мені так трудно справлятися з римою (Мирний, V, 1955, 384); Цікавою особливістю дум є й граматичні неправильності, точніше — відхилення від загальновживаних мовних норм... Словник української мови в 11 томах