але
АЛЕ́¹, спол. Виражає протиставний зв’язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; та, проте, однак.
О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. (Шевч., II, 1953, 32);
Тепер ми знову над морем і знову наші очі бродять по синій пустелі, але в мене є певність, що вони й там стрітися можуть (Коцюб., І, 1955, 419);
Батькове вирішення вступити в колгосп окрилило його. Правда, доведеться ще подолати наївні материні "умови", але загалом все так хороше й так мудро (Довж., І, 1958. 72);
// у знач. ім.
Нема нічого без але (Номис, 1864, № 2447).
АЛЕ́², виг. Виражає здивування, незадоволення.
— Та яке там лихо? Кажіть швидше, спати хочу. — Але! кому спати, а ..кому ні! — сказав Уласович (Кв.-Осн., II, 1956, 156);
// ірон. Уживається в значенні, близькому до нічого й казати!.
[Служебка:] Ото але! Король пастушку свата, ..чому б мені.. не стати панею? (Л. Укр., II, 1951, 197).
АЛЕ́³, част., рідко.
1. Уживається в значенні, близькому до невже, хіба, з відтінком здивування, сумніву.
— А почім груші? — По гривні. — Але? (Сл. Гр.).
2. розм. Уживається в підсилювальному значенні; оце, ото.
Ійон, ійон же, вража мати! Але Еней наш зледащів (Котл., І, 1952,79).
3. діал. Цілком, зовсім.
Без мене одного ніхто, але то ніхто.. не міг би під час зими виглянути з хати (Фр., III, 1950, 196).
Значення в інших словниках
- але — Вигук подиву, здивовання [IV] дуже (знак здивування), І що вже ганьбили його, то й але! [Звн 369] [ВЛ] Словник з творів Івана Франка
- але — але́ 1 сполучник незмінювана словникова одиниця але́ 2 вигук незмінювана словникова одиниця але́ 3 частка незмінювана словникова одиниця рідко Орфографічний словник української мови
- але — сп., та, проте, однак, одначе, а, а втім, а проте, алеж, аж, тільки, коли ж. Словник синонімів Караванського
- але — I спол. Виражає протиставний зв'язок між частинами сурядного речення або однорідними членами речення; та, проте, однак. II виг. Виражає здивування, незадоволення. III част., рідко. Великий тлумачний словник сучасної мови
- але — АЛЕ́¹, спол. протиставний. 1. Виражає протиставний зв'язок між сурядними реченнями або однорідними членами речення; та, проте, однак. О думи мої! о славо злая! За тебе марно я в чужому краю Караюсь, мучуся... але не каюсь!.. (Т. Словник української мови у 20 томах
- але — Але́, але́ж, сп. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- але — Але́ сз. и меж. 1) Но, однако, впрочемъ. Не родить рілля, але Божа воля. Ном. № 28. Єсть і біднійші од нас, а живуть же... — Запевне, що живуть; але яка жизнь їх? Котл. Н. П. 370. Хотіла спать, але не спала. Шевч. 558. Нема нічого без але. Ном. 2447. Словник української мови Грінченка