білет

БІЛЕ́Т, а, ч., розм.

1. Те саме, що квито́к.

[Юркевич:] У мене є ще білет моєї екскурсії — я ще поїду (Коч., І, 1956, 607);

Лотерейний білет.

2. Документ, який свідчить про відношення людини до тих чи інших обов’язків, про належність до певного громадянського стану, організації і т. ін.

По дорозі йшов молодий москаль додому по білету (Н.-Лев., І, 1956, 71);

Рибалки одягнули Вихора у військове, дали солдатського білета, що його забув якийсь вояка в шинелі (Кучер, Чорноморці, 1956, 175).

Бі́лий біле́т — свідоцтво про звільнення від військової служби;

Во́вчий біле́т, заст. — документ з помітками поліції про неблагонадійність його власника.

Опинився Шовкун серед великого города без шага грошей,.. без веселих товаришів.., з одною бідою — "вовчим білетом" в кишені (Мирний, II, 1954, 262);

— Злочинця? Коли викриє гімназіальна рада — його виженуть, можливо, не без вовчого білета (Кач., II, 1958, 39);

Жо́втий біле́т, дорев. — особовий документ повій і злодіїв.

Самі незаможники й протурять і циган, і ще декого… жовтий білет пропишемо (Ле, Історія радості, 1947, 78).

3. Картка з питаннями для тих, хто складає іспити або заліки.

Був у нас усний іспит з української мови.. Підійшов я до столу, взяв з купи білет і читаю (Донч., V, 1957, 209).

4. заст. Паперовий грошовий знак.

Купили вони її [кобилу] за білета [25 крб.], —хотіли ж продати.. хоч за 27 крб. (Григ., Вибр., 1959, 103).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me